З розділу LXVIII другої частини книги «Премудрий
гідальго Дон Кіхот з Ламанчі»
 |
| Ілюстрація Люїса Тасо, звідси |
Коли, кохання, лиш замислююсь...
Коли, кохання, лиш замислююсь
про заподіяні тобою кари й скрухи,
до смерті мчу щодуху,
гадаючи, що в ній знайду спасіння;
але, добігши краю моря
мого бурхливого, в виду тихої гавані
я відчуваю таку радість,
що цілий світ мені здіймається угору.
Отак життя мене вбиває,
а смерть життям щоразу знову обдаровує.
В які нечувані умови
життя і
смерть мене безщасного
поставили!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Amor, cuando yo pienso
—Amor,
cuando yo pienso
en el
mal que me das, terrible y fuerte,
voy
corriendo a la muerte,
pensando
así acabar mi mal inmenso;
mas, en
llegando al paso
que es
puerto en este mar de mi tormento,
tanta
alegría siento,
que la
vida se esfuerza y no le paso.
Así el
vivir me mata,
que la
muerte me torna a dar la vida.
¡Oh
condición no oída,
la que
conmigo muerte y vida trata!
Володарю Амуре...
Володарю Амуре,
Згадавши, як жорстоко я караюсь,
Я вмерти пориваюсь,
Скінчити прагну це буття похмуре.
А досягну могили,
Що всім земним злигодням пристань тиха,
І де береться втіха,
Я знов живу й на смерть не маю сили.
Так, у житті сконавши,
У смерті я знаходжу воскресіння;
Предивне це боріння,
Де смерть з життям себе змагають завше!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Когда мне мысль придет
Когда мне мысль
придет
О том, как сильно
от любви я стражду,
Я смерти сердцем
жажду,
Ее благословляя
наперед.
Но на краю
могилы,
Сей гавани
желанной в море мук,
Становится мне
вдруг
Смерть так
сладка, что умереть нет силы.
И воскрешен опять
Я смертью к
жизни, для меня смертельной,
И длится бой
бесцельный,
Где верх ни
жизнь, ни смерть не могут взять!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Николая
Любимова)
Послухати в
оригіналі:
_%22Amor,_cuando_yo_pienso_en_el_mal_que_me_das,_terrible_y_fuerte,...%22_(Tomo_II,_cap._LXVIII)._(6759763649).jpg){kind=link}
Немає коментарів:
Дописати коментар