Автопортрет
Погляньте на мене, хлопці,
На цей піджак з обтріпаними вилогами:
Я — учитель у темрявій школі
Із давно посадженим голосом.
(Бо я працюю по сорок годин на тиждень
За принципом «усе або нічого».)
Про що вам каже моє одутле обличчя?
Та на мене дивитися шкода!
І ці черевики бідного пароха
Такі неоковирні та зношені.
Щодо очей, то я за три метри
Не впізнаю власну матір, небога.
Що зі мною? — Та, власне, нічого!
То мало світла, то сонце сліпуче,
То отрута місячних променів.
І усе це — заради чого?!
Заробити на хліб непрощений,
Жорсткий, мов обличчя буржуя,
Зі смаком і запахом крови.
І навіщо ми людьми народжуємося,
Коли як тварини дохнемо!
Через надмірну працю, буває,
Бачу у повітрі предивні форми,
Чую навісні перегони,
Сміх, кримінальні розмови.
Погляньте лишень на ці руки,
На цей вид, мов у трупа, знекровлений,
На волосся ріденькі залишки,
На ці чорні пекельні зморшки!
А я ж колись був як ви,
Молодий, ідеалів сповнений,
Мріяв, грань діаманта шліфуючи
У студентській лабораторії...
І ось я перед вами сьогодні
Тут, за стійкою незручною,
Отупілий від монотонності
Уроків, читаних сотнями.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка. Ніканор Парра дійсно викладав, але не в школі, він був фізиком і математиком і викладав в одному з найпрестижніших навчальних закладів США, Браунівському університеті, відтак багато десятиліть — у Чилійському університеті. А от батько його і Віолети Парри справді був шкільним учителем, часто бував без роботи, тож що таке бідність, родина знала добре.
Примітка. Ніканор Парра дійсно викладав, але не в школі, він був фізиком і математиком і викладав в одному з найпрестижніших навчальних закладів США, Браунівському університеті, відтак багато десятиліть — у Чилійському університеті. А от батько його і Віолети Парри справді був шкільним учителем, часто бував без роботи, тож що таке бідність, родина знала добре.
De «Poemas y antipoemas»
Autorretrato
Considerad,
muchachos,
Este
gabán de fraile mendicante:
Soy
profesor en un liceo obscuro,
He
perdido la voz haciendo clases.
(Después
de todo o nada
Hago
cuarenta horas semanales).
¿Qué
les dice mi cara abofeteada?
¡Verdad
que inspira lástima mirarme!
Y qué
les sugieren estos zapatos de cura
Que
envejecieron sin arte ni parte.
En
materia de ojos, a tres metros
No
reconozco ni a mi propia madre.
¿Qué me
sucede? —¡Nada!
Me los
he arruinado haciendo clases:
La mala
luz, el sol,
La
venenosa luna miserable.
Y todo
¡para qué!
Para
ganar un pan imperdonable
Duro
como la cara del burgués
Y con
olor y con sabor a sangre.
¡Para
qué hemos nacido como hombres
Si nos
dan una muerte de animales!
Por el
exceso de trabajo, a veces
Veo
formas extrañas en el aire,
Oigo
carreras locas,
Risas,
conversaciones criminales.
Observad
estas manos
Y estas
mejillas blancas de cadáver,
Estos
escasos pelos que me quedan.
¡Estas
negras arrugas infernales!
Sin
embargo yo fui tal como ustedes,
Joven,
lleno de bellos ideales
Soñé
fundiendo el cobre
Y
limando las caras del diamante:
Aquí me
tienen hoy
Detrás
de este mesón inconfortable
Embrutecido
por el sonsonete
De las
quinientas horas semanales.
Ось тут є переклад російською Єкатерини Хованович.
Послухати в
оригіналі:
читає автор: https://www.youtube.com/watch?v=LlUtuzyFh4o
Немає коментарів:
Дописати коментар