Марення безвірного
Під квіткою гілка;
над квіткою зірка;
під зіркою вітер.
А далі?
Далі — не пам’ятаєш? — просто нічого.
Нічого, затям собі добре,
душенько моя: спи,
засинай у цьому ніщо.
[Якби ж могти... та зануритись...]
Попіл цього вогню, порожнява
і вода — густа й гірка: піт від крику.
Кров, що несе у собі, у потоці своєму, слово.
І порожній тягар серця мого нерухомого.
Справді немає нічого? Є ніщо.
А ти не пам’ятаєш. [Там була твоя радість.]
Там, за пам’яттю, у забутті,
слухай подмухи свого дихання.
Вдивляйся у свою зіницю,
у цей пломінь, у його обійми,
у це світло, в цю воду.
Та ж не можу.
Очі й вуха є вікнами.
Як шукатиму щось, загублений у собі?
Не сягаю нічого.
Січень 1950. Готель d’lnghilterra, Рим.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Delirio
del incrédulo
Bajo la
flor, la rama;
sobre la flor, la estrella;
bajo la estrella, el viento.
¿Y más allá?
Más allá, ¿no recuerdas?, sólo la nada.
La nada, óyelo bien, mi alma:
duérmete, aduérmete en la nada.
[Si pudiera, pero hundirme... ]
Ceniza de aquel fuego, oquedad,
agua espesa y amarga:
el llanto hecho sudor;
la sangre que, en su huida, se lleva la palabra.
Y la carga vacía de un corazón sin marcha.
¿De verdad es que no hay nada? Hay la nada.
Y que no lo recuerdes. [Era tu gloria.]
Más allá del recuerdo, en el olvido, escucha
en el soplo de tu aliento.
Mira en tu pupila misma dentro,
en ese fuego que te abrasa, luz y agua.
Mas no puedo.
Ojos y oídos son ventanas.
Perdido entre mí mismo, no puedo buscar nada;
no llego hasta la nada.
Enero,
1950. Hotel d’lnghilterra, Roma
над квіткою зірка;
під зіркою вітер.
А далі?
Далі — не пам’ятаєш? — просто нічого.
Нічого, затям собі добре,
душенько моя: спи,
засинай у цьому ніщо.
[Якби ж могти... та зануритись...]
Попіл цього вогню, порожнява
і вода — густа й гірка: піт від крику.
Кров, що несе у собі, у потоці своєму, слово.
І порожній тягар серця мого нерухомого.
Справді немає нічого? Є ніщо.
А ти не пам’ятаєш. [Там була твоя радість.]
Там, за пам’яттю, у забутті,
слухай подмухи свого дихання.
Вдивляйся у свою зіницю,
у цей пломінь, у його обійми,
у це світло, в цю воду.
Та ж не можу.
Очі й вуха є вікнами.
Як шукатиму щось, загублений у собі?
Не сягаю нічого.
sobre la flor, la estrella;
bajo la estrella, el viento.
¿Y más allá?
Más allá, ¿no recuerdas?, sólo la nada.
La nada, óyelo bien, mi alma:
duérmete, aduérmete en la nada.
[Si pudiera, pero hundirme... ]
Ceniza de aquel fuego, oquedad,
agua espesa y amarga:
el llanto hecho sudor;
la sangre que, en su huida, se lleva la palabra.
Y la carga vacía de un corazón sin marcha.
¿De verdad es que no hay nada? Hay la nada.
Y que no lo recuerdes. [Era tu gloria.]
Más allá del recuerdo, en el olvido, escucha
en el soplo de tu aliento.
Mira en tu pupila misma dentro,
en ese fuego que te abrasa, luz y agua.
Mas no puedo.
Ojos y oídos son ventanas.
Perdido entre mí mismo, no puedo buscar nada;
no llego hasta la nada.
https://www.youtube.com/watch?v=v4qejwRrIvE&ab_channel=JmCaste
https://www.youtube.com/watch?v=UR7i3ClMDw0&ab_channel=ManuelL%C3%B3pez
Співає Amancio Prada — https://www.youtube.com/watch?v=pLaQpGcW_j8&ab_channel=caelisum
Немає коментарів:
Дописати коментар