Рамон Марія дель Вальє-Інклан. Роза подорожанина

Роза подорожанина
 
Зимні тополі в синяві безхмарній,
в прозорім тріпотливім напівсні,
мереживний над річкою серпанок,
і дві соборні вежі кам’яні.
 
Чоловіки, охмурі й сухорляві,
і виснажені родами жінки —
обличчя в них тривогами потьмарені,
а мова та ж, що в давнії віки.
 
Криниця висохла, повсюди гамір,
коло таверни бурдюки наповнені,
до річки йде погонич з віслюками.
 
Й дівчата, скликані на казань дзвонами,
з рум’яними від холоду щоками,
з Асторги, із Замори, із Леона!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Rosa del caminante
 
Álamos fríos en un claro cielo azul,
con timideces de cristal
sobre el río la bruma como un velo,
y las dos torres de la catedral.
 
Los hombres secos y reconcentrados
las mujeres deshechas de parir,
rostros obscuros llenos de cuidados,
todas las bocas clásico el decir.
 
La fuente se seca, en torno el vocerío,
los odres a la puerta del mesón,
y las recuas que bajan hacia el río....
 
Y las niñas que acuden al sermón.
¡Mejillas sonrosadas por el frío,
de Astorga, de Zamora, de León!

 
Роза путника
 
Замерзших тополей дрожащий лед
В застенчивости неба голубого.
Фаты туманной над рекой полет
И силуэт собора векового.
 
Мужчины – сдержанны и сухопары,
Разбиты родами тела их жен.
Темны все лица от заботы старой,
Но говор чист, ничем не искажен.
 
Кричат у пересохшего фонтана,
Вино из бочек у таверны пьют,
Покорных мулов к водопою гонят…
 
А девушки, от холода румяны,
В собор послушать исповедь идут
По улицам Асторги и Леона…
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Полины Осиповой)
 
 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=cobMSS70NV4&ab_channel=MariaDelPrado
https://www.youtube.com/shorts/xwQh6YaTN4s

Немає коментарів:

Дописати коментар