Зі збірки «Чорні герольди» (1918)
Братові Міґелю
In memoriam
Брате! Я сиджу біля нашого будинку, де нам
так сильно тебе бракує!
Пам’ятаю, як ми гралися о цій самій годині і мама
пожалувала нас по голівках: «Годі, синочки...»
Тепер ти рахуєш,
а я ховаюся, як колись, і так само
лунає вечірній дзвін, і я сподіваюся,
що ти мене не знайдеш. Сіні, коридори, зала.
Потім знову ховаєшся ти, а я тебе не знаходжу.
І я згадую, як оця гра
скінчалася, бувало, нашими сльозами.
Міґелю, однієї серпневої ночі перед світом
ти сховавсь; але замість чаїтися десь зі сміхом,
ти був печальним. І цими погаслими вечорами
моє близнюче серце сумує, не знаходячи тебе. І лягає
на душу тінь.
Чуєш, братику, швидше
виходь. Гаразд? Адже мама хвилюватиметься.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Примітка
У батьків Сесара Вальєхо було 11 дітей, серед яких він був наймолодшим; та найближчим серед них був для нього брат Міґель, який помер рано, коли Сесарові було усього 23 роки. Образ Міґеля не раз виринає у віршах поета.
Перекладацький коментар