Сесар Вальєхо. Святе облетіння

Зі збірки «Чорні герольди» (1918):

— «Горішні химери»

Святе облетіння
 
Місяцю! Безміру сяйна короно,
що облітаєш тіньми резедовими,
утоплена — Йсусів вінець червоний —
в дум ізмарагдових трагічну солодь!
 
Місяцю! Навісне небесне серце,
чому на захід ти веслуєш вперто
у чаші, в яку синь винова ллється,
корма зболіла, трощею подерта?
 
Місяцю! Покликом простору зваблений,
ти в розсипи опалів всепалишся,
моїм циганським серцем є ти, мабуть,
що в синяву зроняє сльози-вірші!..
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітки

gualdo — за еспанським тлумачним словником це буквально: жовтий колір такого відтінку, який мають квіти резеди.
 
«синь винова», в оригіналі: vino azul — синє вино: як відомо, в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомер вживає епітет «οἶνοψ πόντος» — дослівно «виннотемне море» або «море кольору вина». Борис Тен перекладає його як «темне, як вино, море», «виннотемне море», Григорій Кочур як «море, мов вино темне», Андрій Содомора: також дотримується варіанту «виннотемне море».

всепалишся — holocaustas, дієслово, утворене від holocausto — усеспалення, тобто повне спалення жертовної тварини

derrotar — це дієслово багатозначне: перемогти, розбити, потрощити, а також, коли йдеться про судно — збитися з курсу. Я вибрала для перекладу образ кораблетрощі, який в певному сенсі вміщує усі ці значення.

Починаючи з назви, ця поезія повна біблійних алюзій. Щоб зрозуміти, чому це так, треба знати, що, коли дві баби Сесара Вальєхо були індіанками, то обидва його діди — потомками галісійських конкістадоров, і вони обоє були католицькими священниками. Батьки Сесара прищеплювали своїм одинадцяти дітям релігійність, хоч у випадку з Сесаром і не надто успішно. Його стосунки з Богом складні, однак релігійна тематика в самому широкому сенсі постійно присутня в його творчості.

Усі цитати з Біблії подаю в перекладі Івана Огієнка.
 
Облетіння — Deshojación (неіснуючий іменник, утворене від дієслова deshojarse — облітати, опадати)
Ісаї 1:30: «Вони уподібняться до дерева, листя якого опало, — до саду, в якому немає води»
1 Петра 1:24: «Бо кожне тіло немов та трава, і всяка слава людини як цвіт трав’яний: засохне трава то й цвіт опаде...»
 
Смарагд — символ одного з вічних підвалин Божого міста:
Об’явлення 4:3: «А Сидячий подібний був з вигляду до каменя яспіса й сардиса, а веселка навколо престолу видом подібна була до смарагду.»
Об’явлення 21:19-20: «Підвалини муру міського прикрашені були всяким дорогоцінним камінням. Перша підвалина — яспис, друга — сапфір, третя — халкидин, четверта — смарагд, п’ята — сардонікс, шоста — сардій, сьома — хризоліт, восьма — берил, дев’ята — топаз, десята — хрисопрас, одинадцята — якинт, дванадцята — аметист.»
 
corona — це слово означає і корону, і вінець. У першій строфі, де місяць називається «корона для безмірної голови» і «червоний вінець Ісуса», це відсилки до багаторазового іменування Ісуса Царем у Біблії та Новому Заповіті:
Захарія 9:9: (передвістя в’їзду Ісуса в Єрусалим): «Радій вельми, дочко Сіону! Ось іде до тебе Цар твій, справедливий і спасаючий, покірний, і сидить на ослі, на осляті, синові ослиці.»
Матвія 21:5: (виконання пророцтва при вході в Єрусалим): «Скажіть дочці Сіоновій: Ось, Цар твій іде до тебе…»
Івана 1:49: «Натанаїл відповів і каже Йому: Раббі! Ти Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів.»
Матвія 27:28–29: «І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю. І, сплівши вінок із терня, поклали Йому на голову, і дали Йому тростину в правицю, і, ставши перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, Царю Юдейський!»
 
Безмірність (testa inmensa — безмірна голова) також є властивістю Христа
Об’явлення 22:13: «Я є Альфа й Омега, Початок і Кінець, Перший і Останній»
Ефесян 3:18–19: «…щоб ви спромоглися зрозуміти з усіма святими, що то широта й довгота, і глибина й висота, і зрозуміти Христову любов, яка перевищує розуміння, щоб ви наповнилися всією повнотою Божою»
 
Опал — як такий не згадується в Біблії, проте існує припущення, що «яшма» (або «яспис») у перекладах може означати опал через схожість властивостей каменів. Цей камінь, що має молочно-білий колір із синіми та червоними іскорками, міг бути одним із дванадцяти самоцвітів, що символізували вічні підвалини Божого міста.

Перекладацький коментар

Наведені тут два, безумовно талановиті, переклади московською мовою наочно демонструють суть совітської школи перекладу, ідеологія якої  полягала в омосковщенні перекладів, перетворенні їх, як часто говорять московські перекладачі, на «явления русской литературы» — яка поглинає сюжети і образи оригіналів і витворює на їх основі власні твори. В жодному я не чую голосу Вальєхо, в обох його різкі образи розмито задля витворення чогось сентиментальнішого і водночас банальнішого, але такого рідного «руській душі». Взяти лише ладью та каравелу замість простого вальєхівського «корма» — вони відсилають радше до романтики пригодницької літератури, яка була дуже популярною за совітів, але не мають нічого спільного з образним рядом оригінального твору.

 

De «Los heraldos negros» (1918):

— «Plafones agiles»

Deshojación sagrada
 
Luna! Corona de una testa inmensa,
que te vas deshojando en sombras gualdas!
Roja corona de un Jesús que piensa
trágicamente dulce de esmeraldas!
 
Luna! Alocado corazón celeste
¿por qué bogas así, dentro la copa
llena de vino azul, hacia el oeste,
cual derrotada y dolorida popa?
 
Luna! Y a fuerza de volar en vano,
te holocaustas en ópalos dispersos:
tú eres talvez mi corazón gitano
que vaga en el azul llorando versos!...
 
 
Святое увядание
 
Луна! Венок, по призрачным плечам
опавший наземь пепельною грудой.
Венец Христа, дарующий ночам
трагическую нежность изумруда.
 
Луна! Слепое сердце тишины!
По синему вину из чаши черной
зачем на край закатной стороны
плывешь ты каравеллой обреченной?
 
Луна! Ты, улетая в забытье,
росою льешься, жертвы бессловесней.
Не сердце ль ты цыганское мое,
в немую ночь рыдающее песней?
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
 
Святое увядание
 
Луна! Венец, что в сумерки густые
роняет листья желтого сиянья.
Ты — окровавленный венец Мессии
на изумрудной нежности страданья.
 
Луна! Ты — сердце в выси необъятной.
Но для чего дорогою ночною
по синему вину к черте закатной
ты уплываешь сломанной ладьею?
 
Луна! Тебе, быть может, выпал жребий:
пожертвовать собою в горнем храме.
Иль, может быть, ты — мое сердце в небе,
цыганское, скорбящее стихами?
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Виктора Андреева)
 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=E5IKfdXwmAU
https://www.youtube.com/watch?v=ft4gJbEFGko
https://www.youtube.com/watch?v=ADeLJFse224