Із циклу «Поема канте хондо»
ДІАЛОГ АМАРГО
Долина.
ГОЛОС
Амарго.
Олеандри в моєму патіо.
Мого серця гіркий мигдаль.
Амарго.
ПЕРШИЙ ЮНАК
Прийдемо пізно.
ДРУГИЙ ЮНАК
Спускається ніч.
ПЕРШИЙ ЮНАК
А той?
ДРУГИЙ ЮНАК
Іде слідом.
ПЕРШИЙ ЮНАК (голосно)
Амарго!
АМАРГО (здаля)
Іду.
ДРУГИЙ ЮНАК (на все
горло)
Амарго!
АМАРГО (спокійно)
Іду!
(Павза).
ПЕРШИЙ ЮНАК
Які гарні оливові гаї!
ДРУГИЙ ЮНАК
Так.
(Тривала мовчанка).
ПЕРШИЙ ЮНАК
Не подобається мені іти вночі.
ДРУГИЙ ЮНАК
Мені також.
ПЕРШИЙ ЮНАК
Ніч — для сну.
ДРУГИЙ ЮНАК
І то правда.
(Жаби і цвіркуни
перетворили андалусійське літо на альтанку. Йде Амарго, заклавши руки за пояс).
АМАРГО
Ай айайай.
Я питався у Смерти.
Ай айайай.
(Від крику його пісні
стискаються серця тих, хто його чує).
ПЕРШИЙ ЮНАК (здалека)
Амарго!
ДРУГИЙ ЮНАК (його ледь
чути)
Амаргооо!
(Мовчанка).
(Амарго один посеред
дороги. Його великі зелені очі напівзаплющені, вельветовий жакет щільно облягає
талію. Навкруги високі гори. Чути, як за кожним кроком у його кишені цокає
великий срібний годинник).
(Дорогою чвалом скаче
вершник).
ВЕРШНИК (притримавши
коня)
Ніч добра!
АМАРГО
Дякуючи Богові.
ВЕРШНИК
Ідете до Гранади?
АМАРГО
Іду до Гранади.
ВЕРШНИК
То нам по дорозі.
АМАРГО
Схоже на те.
ВЕРШНИК
Чому б вам не сісти на крупу мого коня?
АМАРГО
Бо ноги мені не болять.
ВЕРШНИК
Я їду з Малаги.
АМАРГО
Добре.
ВЕРШНИК
Там у мене брати.
АМАРГО (байдужо)
Скільки?
ВЕРШНИК
Троє. Продаємо ножі. Така у нас справа.
АМАРГО
На здоров’я.
ВЕРШНИК
Срібні і золоті.
АМАРГО
Ніж не має бути більше, ніж ножем.
ВЕРШНИК
Ви помиляєтесь.
АМАРГО
Дякую.
ВЕРШНИК
Золоті ножі самі вганяються в серце. Ножі зі срібла перетинають
шию, мов травину.
АМАРГО
Вони не для хліба?
ВЕРШНИК
Чоловіки ламають хліб руками.
АМАРГО
Це дійсне!
(Кінь непокоїться).
ВЕРШНИК
Коню!
АМАРГО
Вже ніч.
(Нерівна дорога
викривлює тінь тварини).
ВЕРШНИК
Хочеш ножа?
АМАРГО
Ні.
ВЕРШНИК
Дивись, я тобі його дарую.
АМАРГО
Але я не беру.
ВЕРШНИК
Иншої нагоди не буде.
АМАРГО
Хто зна?
ВЕРШНИК
Инші ножі непридатні. Инші ножі м’які і бояться крові. Ті,
що ми продаємо, холодні. Розумієш? Входять, шукаючи найжаркішого місця, і там залишаються.
(Амарго мовчить. Його
права рука холоне, ніби стискаючи шматок золота).
ВЕРШНИК
Ой же гарний ніж!
АМАРГО
І багато коштує?
ВЕРШНИК
Може, таки хочеш оцей?
(Дістає золотий ніж.
Вістря блискає, мов полум’я свічки).
АМАРГО
Я сказав, що ні.
ВЕРШНИК
Юначе, берися до мене!
АМАРГО
Поки не втомився.
(Кінь крутиться у
нетерплячці).
ВЕРШНИК (натягуючи
поводи)
Ну що за кінь!
АМАРГО
Вже темно.
(Павза).
ВЕРШНИК
Як я казав, у Малазі маю троє братів. І як вони
торгують ножами! Собор придбав дві тисячі, аби прикрасити ними усі вівтарі й
увінчати башту. Імена стількох човнів ними вирізано! Найсмиренніші рибалки узбережжя присвічують собі уночі
сяйвом їхніх нагострених лез.
АМАРГО
Красиво!
ВЕРШНИК
Хто заперечить?
(Ніч гусне, мов сторічне вино. Товста змія Півдня розплющує
очі перед світом, і у сплячих виникає безмежне бажання кинутися з балкону у
розпусну магію ароматів і далечінь).
АМАРГО
Схоже, ми заблукали.
ВЕРШНИК (стримуючи
коня)
Хіба?
АМАРГО
За розмовою.
ВЕРШНИК
То не вогні Гранади?
АМАРГО
Не знаю. Світ великий.
ВЕРШНИК
І дуже самотній.
АМАРГО
Він ніби безлюдний.
ВЕРШНИК
Ти сказав.
АМАРГО
Це вкидає мене у відчай! Ай айайай!
ВЕРШНИК
Як уже ти туди йдеш, то чим займаєшся?
АМАРГО
Чим займаюсь?
ВЕРШНИК
І коли ти на місці, для чого ти там?
АМАРГО
Для чого?
ВЕРШНИК
Ось я сідаю на коня і продаю ножі, та коли б не вони, то нащо би їхав?
АМАРГО
Нащо?
(Павза).
ВЕРШНИК
Наближаємось до Гранади.
АМАРГО
Невже?
ВЕРШНИК
Поглянь, як сяють вогні вартівень.
АМАРГО
Ніби нічого й не змінилося.
ВЕРШНИК
Ти бо втомився.
АМАРГО
Це так.
ВЕРШНИК
Ти бо втомився.
АМАРГО
Це так.
ВЕРШНИК
Тепер уже не відмовишся доїхати зі мною верхи.
АМАРГО
Ще трохи.
ВЕРШНИК
Вилізай уже. Швидше. Треба прибути до світу... І візьми цей
ніж. Я тобі його дарую.
АМАРГО
Ай, айайай!
(Вершник допомагає
Амарго. Вони рушають дорогою на Гранаду. Гори на задньому плані порослі болиголовом і кропивою).
Пісня матері Амарго
Несуть на моїм простирадлі
з олеандрами й гілкою пальмовою.
В день двадцять сьомого серпня
із золотим ножем.
Хрест. Ми ідемо пішки!
Як іще, як смаглий і гіркий він?
Сусіди, отой мосяжний
подайте-но глек з лимонадом.
Хрест. І не треба плакати.
Він на місяці, мій Амарго.
9 липня 1925 р.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка
Ім’я Амарго перекладається з еспанської як «гіркий».
Ім’я Амарго перекладається з еспанської як «гіркий».
DIÁLOGO DEL AMARGO
Campo
UNA VOZ.
Amargo.
Las adelfas de mi patio.
Corazón de almendra amarga.
Amargo.
(Llegan tres jóvenes con
anchos sombreros.)
JOVEN 1.
Vamos a llegar tarde.
JOVEN 2.
La noche se nos echa encima.
JOVEN 1.
¿Y ése?
JOVEN 2.
Viene detrás.
JOVEN 1. (En alta voz.)
¡Amargo!
AMARGO. (Lejos.)
Ya voy.
JOVEN 2. (A voces.)
¡Amargo!
AMARGO. (Con calma.)
¡Ya voy!
(Pausa.)
JOVEN 1.
¡Qué hermosos olivares!
JOVEN 2.
Sí.
(Largo silencio.)
JOVEN 1.
No me gusta andar de noche.
JOVEN 2.
Ni a mí tampoco.
JOVEN 1.
La noche se hizo para dormir.
JOVEN 2.
Es verdad.
(Ranas y grillos hacen la
glorieta del estío andaluz. El Amargo camina con las manos en la cintura.)
AMARGO.
Ay yayayay.
Yo le pregunté a la muerte.
Ay yayayay.
(El grito de su canto pone un
acento circunflejo sobre el corazón de los que le han oído.)
JOVEN 1. (Desde muy lejos.)
¡Amargo!
JOVEN 2. (Casi perdido.)
¡Amargooo!
(Silencio.)
(El Amargo está solo en medio
de la carretera. Entorna sus grandes ojos verdes y se ciñe la chaqueta de pana
alrededor del talle. Altas montañas lo rodean. Su gran reloj de plata le suena
oscuramente en el bolsillo a cada paso.)
(Un Jinete viene galopando
por la carretera.)
JINETE. (Parando el caballo.)
¡Buenas noches!
AMARGO.
A la paz de Dios.
JINETE.
¿Va usted a Granada?
AMARGO.
A Granada voy.
JINETE.
Pues vamos juntos.
AMARGO.
Eso parece.
JINETE.
¿Por qué no monta en la
grupa?
AMARGO.
Porque no me duelen los pies.
JINETE.
Yo vengo de Málaga.
AMARGO.
Bueno.
JINETE.
Allí están mis hermanos.
AMARGO. (Displicente.)
¿Cuántos?
JINETE.
Son tres. Venden cuchillos. Ése es el negocio.
AMARGO.
De salud les sirva.
JINETE.
De plata y de oro.
AMARGO.
Un cuchillo no tiene que ser
más que cuchillo.
JINETE.
Se equivoca.
AMARGO.
Gracias.
JINETE.
Los cuchillos de oro se van
solos al corazón. Los de plata cortan el cuello como una brizna de hierba.
AMARGO.
¿No sirven para partir el
pan?
JINETE.
Los hombres parten el pan con
las manos.
AMARGO.
¡Es verdad!
(El caballo se inquieta.)
JINETE.
¡Caballo!
AMARGO.
Es la noche.
(El camino ondulante
salomoniza la sombra del animal.)
JINETE.
¿Quieres un cuchillo?
AMARGO.
No.
JINETE.
Mira que te lo regalo.
AMARGO.
Pero yo no lo acepto.
JINETE.
No tendrás otra ocasión.
AMARGO.
¿Quién sabe?
JINETE.
Los otros cuchillos no
sirven. Los otros cuchillos son blandos y se asustan de la sangre. Los que
nosotros vendemos son fríos. ¿Entiendes? Entran buscando el sitio de más calor,
y allí se paran.
(El Amargo calla. Su mano
derecha se le enfría como si agarrase un pedazo de oro.)
JINETE.
¡Qué hermoso cuchillo!
AMARGO.
¿Vale mucho?
JINETE.
Pero ¿no quieres éste?
(Saca un cuchillo de oro. La
punta brilla como una llama de candil.)
AMARGO.
He dicho que no.
JINETE.
¡Muchacho, súbete conmigo!
AMARGO.
Todavía no estoy cansado.
(El caballo se vuelve a
espantar.)
JINETE. (Tirando de las
bridas.)
Pero ¡qué caballo este!
AMARGO.
Es lo oscuro.
(Pausa.)
JINETE.
Como te iba diciendo, en Málaga
están mis tres hermanos. ¡Qué manera de vender cuchillos! En la catedral
compraron dos mil para adornar todos los altares y poner una corona a la torre.
Muchos barcos escribieron con ellos sus nombres, los pescadores más humildes de
la orilla del mar se alumbran de noche con el brillo que despiden sus hojas
afiladas.
AMARGO.
¡Es una hermosura!
JINETE.
¿Quién lo puede negar?
(La noche se espesa como un
vino de cien años. La serpiente gorda del Sur abre sus ojos en la madrugada, y
hay en los durmientes un deseo infinito de arrojarse por el balcón a la magia
perversa del perfume y la lejanía.)
AMARGO.
Me parece que hemos perdido
el camino.
JINETE. (Parando el caballo.)
¿Sí?
AMARGO.
Con la conversación.
JINETE.
¿No son aquellas las luces de
Granada?
AMARGO.
No sé.
JINETE.
Y muy solo.
AMARGO.
Como que está deshabitado.
JINETE.
Tú lo estás diciendo.
AMARGO.
¡Me da una desesperanza! ¡Ay
yayayay!
JINETE.
Porque llegas allí, ¿qué haces?
AMARGO.
¿Qué hago?
JINETE.
Y si te estás en tu sitio,
¿para qué quieres estar?
AMARGO.
¿Para qué?
JINETE.
Yo monto este caballo y vendo
cuchillos, pero si no lo hiciera, ¿qué pasaría?
AMARGO.
¿Qué pasaría?
(Pausa.)
JINETE.
Estamos llegando a Granada.
AMARGO.
¿Es posible?
JINETE.
Mira cómo relumbran los
miradores.
AMARGO
La encuentro un poco cambiada.
JINETE
Es que estás cansado.
AMARGO.
Si, ciertamente.
JINETE.
Ahora no te negarás a montar
conmigo.
AMARGO.
Espera un poco.
JINETE.
¡Vamos, sube! Sube de prisa.
Es necesario llegar antes de que amanezca... Y toma este cuchillo. ¡Te lo
regalo!
AMARGO.
¡Ay, yayayay!
(El jinete ayuda al Amargo.
Los emprenden el camino de Granada. La sierra del fondo se cubre de cicutas y
de ortigas.)
Canción de la madre del Amargo
Lo llevan puesto en mi sábana
mis adelfas y mi palma.
Día veintisiete de agosto
con un cuchillito de oro.
La cruz. ¡Y vamos andando!
Era moreno y amargo.
Vecinas, dadme una jarra
de azófar con limonada.
La cruz. No llorad ninguna.
El Amargo está en la luna.
9 julio 1925
Примітка
У багатьох доступних в Інтернеті іспаномовних виданнях
замість «Muchos barcos
escribieron con ellos sus nombres» (Імена багатьох човнів ними вирізано)
стоїть «Muchos barcos
escribieron en ellos sus nombres» (Багато імен човнів начертали на них) —
але відомий літературознавець Miguel García-Posada, чиє повне зібрання творів
Льорки вважається одним з еталонних, використовує перший із цих двох варіантів,
зазначаючи, що другий є помилковим.
Пісня амаргової
матері
Несуть його у савані,
в олеандрах краса моя.
Дев’ятнадцятого серпня —
й золота у вусі серга.
Хрест. А він німий, як мармур!
Був хороший мій Амарго.
Ой сусідонько, сусідко,
подай мені кухоль сидру...
Хрест. Не плачте, тужільниці,
мій Амарго на місяці.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Див. також:
Немає коментарів:
Дописати коментар