...півчі моєї туги –
чорні бики Гісандо.
На берег тихої річки
раптом хвилі намчали.
Схилились від пориву вітру
оливи і помаранчі.
Засвітились жарини
у згаслій циганській ватрі.
Зорі цитринами стиглими
під дерева попадали.
Відгуком в серці відбились
потужні важкі удари:
це по землі вохристій
бики Гісандо помчали.
Роздимаються ніздрі,
чорні очі палають,
дика первісна сила
древню землю стрясає.
І вгору над нею лине
дугою чорної райдуги
скрик, поетом оспіваний, —
туга за давньою радістю.
Щоночі отак перед світом
свій спомин земля воскрешає,
двиготінням і скриком
німотний омрак стрясає.
Древній цей крик — чи то пісня? —
не змовкає віками;
і мчать по землі вохристій
фігури з чорного каменю...
Немає коментарів:
Дописати коментар