Три дерева
На узбіччі стежини —
дерев повалених троє. Дроворуб їх забув.
І мов троє сліпців, яким не стачає любови,
поміж собою говорять.
Навзахіднє сонце
ллє свою живу кров у розсічені стовбури,
і боків їх розверстих дух
вітер навколо розносить.
Одне із них, переламане,
простягає з рипливим стогоном
свою величезну руку із листям тремтячим
до иншого, і їхні рани —
наче двоє очей, моліннями сповнених.
Дроворуб їх забув.
Прийде ніч. Я буду із ними.
Я прийму в своє серце їхні спокійні смоли.
З ними стану наче вогонь.
І твердих і безмовних
має знайти нас день у безмежній скорботі!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Tres árboles
Tres árboles caídos
quedaron a la
orilla del sendero.
El leñador los
olvidó, y conversan,
apretados de
amor, como tres ciegos.
El sol de ocaso pone
su sangre viva en
los hendidos leños
¡y se llevan los
vientos la fragancia
de su costado
abierto!
Uno, torcido, tiende
su brazo inmenso
y de follaje trémulo
hacia otro, y sus
heridas
como dos ojos
son, llenos de ruego.
El leñador los olvidó. La noche
vendrá. Estaré
con ellos.
Recibiré en mi
corazón sus mansas
resinas. Me serán
como de fuego.
¡Y mudos y
ceñidos,
nos halle el día
en un montón de duelo!
Три дерева
Три дерева у
тропки
спилили и забыли
дровосеки.
И вот они лежат,
сплетясь ветвями,
и шепчутся,
ослепшие навеки.
Закат им льет на
раны
живую кровь свою,
а ветер вешний
из свежих трещин
пьет и вдаль уносит
смолы горчайшей
аромат нездешний.
Одно из них,
кривое,
к другому ветвь с
трепещущей листвою
протягивает, и
зияют раны,
как очи, полные
немой мольбою.
Пускай они забыты
дровосеком.
Уж вечереет. Я
останусь с ними,
и ночью мне они
наполнят сердце
кипящими слезами
смоляными.
И станем мы под
утро
неразличимы в
погребальном дыме.
. . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . (пер. Екатерины Хованович, отсюда)
Послухати в оригіналі:
співане
виконання — група Pájaro
Немає коментарів:
Дописати коментар