Із циклу «Забуття», 1906–1907
Загублено все, ми
гадали...
Загублено все, ми гадали,
розбито, забруднено, марно...
— Та вглибині усміхалося
істинне, що чекало.
Ці сльози пекучі,
криваві,
що стилими бігли шибками!..
— Та вглибині
усміхалося
істинне, що чекало.
Мінивсь чорний день на смеркання,
що холодом мрячним проймало...
— Та вглибині усміхалося
істинне, що чекало.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Olvidanzas», 1906–1907
Creímos que todo estaba...
Creímos
que todo estaba
roto,
perdido, manchado…
—Pero,
dentro, sonreía
lo
verdadero, esperando—.
¡Lágrimas
rojas, calientes,
en los
cristales helados...!
—Pero,
dentro, sonreía
lo
verdadero, esperando—.
Se
acababa el día negro,
revuelto
en frío mojado…
—Pero,
dentro, sonreía
lo
verdadero, esperando—.
Мы думали, что все на свете
Мы думали, что
все на свете —
забвенье, щебень
и зола...
А в сердце правда
улыбалась
и часа своего
ждала.
Слеза —
горячею кровинкой
на белом инее
стекла...
А в сердце правда
улыбалась
и часа своего
ждала.
Холодной слякотью
покрылся
день черный,
выжженный дотла...
А в сердце правда
улыбалась
и часа своего
ждала.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Павла
Грушко)
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар