Люіс Карльос Льопес. З гарячої землі

Зі збірки «З мого містечка» (1908)
З гарячої землі

Смеркання напливає із-за обрію
хитливим маревом. Ніч підступає звільна,
із позіханнями. Старе сварливе море
безтямно спить у забутті морфійнім.

На все навколо млявість і прокволість
ллють вечора останні тихі відсвіти,
вечора ластівок над жовтим полем,
маленьких крабів і безжурних свірок.

Крила млина б’ють, кректячи, поклони
із тремором нервовим. А повз нього
пара волів ступає кроком мірним;

запряжені у віз, вони течуть дорогою,
несучи в погляді ласкавому і довгому
свою розслабленість меланхолійну.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «De mi villorrio» (1908)
De tierra caliente

Flota en el horizonte opaco dejo
crepuscular. La noche se avecina
bostezando. Y el mar, bilioso y viejo,
duerme como con sueño de morfina.

Todo está en laxitud bajo el reflejo
de la tarde invernal, la campesina
tarde de la cigarra, del cangrejo
y de la fuga de la golondrina...

Cabecean las aspas del molino
como con neurastenia. En el camino,
tirando el carretón de la alquería

marchan dos bueyes con un ritmo amargo
llevando en su mirar, mimoso y largo,
la dejadez de la melancolía...


Горячая земля

Густеет сумерек осадок мутный
на небе. Ночь, зевая, к нам шагнула.
А море — старец желчный и беспутный —
как будто морфия глотнув, уснуло.

Бессилие во всем. Свой отблеск смутный
на злой вечерний час зима плеснула, —
час краба и цикады бесприютной
и бегства ласточки к горе сутулой…

А мельничные крылья-недотроги
трясутся, как в ознобе. По дороге,
таща крестьянскую телегу к дому,

волы проходят шагом обреченных,
неся в своих глазах опустошенных
печальную и ласковую дрему.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия Савича)

Немає коментарів:

Дописати коментар