Зі збірки «Прощання», 1960
Король
Ти — ніхто,
ти живеш тьмяним життям
у заблуканому містечку.
Та раптом одного дня
прокидаєшся Королем.
Віддалені краї, сповнені музики,
у захваті від твоєї доблесті.
Усе, чого ти торкаєшся,
могутній монарше,
осяюється твоєю величчю,
і на твою честь міняться райдугою плюмажі.
А коли Вона усміхається,
води ллються у далеке дитинство,
звідки визирає життя, спрагле і повне мрій,
хлоп’яти, далекого від усього.
Та приходить вітер —
і ось уже все зруйновано:
твоя монархія — розбите скло;
ти живеш у лихому місті,
повному злодійства і розпусти,
і час означає лише,
що твої черевики не переживуть іще однієї зими.
Ти був Королем,
але Ця Жінка більше не усміхається.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Los adioses»,
1960
El rey
No eres
nada,
vives
oscuro,
en una
ciudad perdida.
Pero,
de pronto, un día,
al
despertar, eres Rey.
Arden
musicales
remotos
países
avasallados
por tu valentía.
Poderoso
monarca:
todo lo
que tocas es resplandor,
y en tu
honor cambian los arcos iris de plumaje.
Y
cuando Ella sonríe,
brota
agua
en la
remota infancia
adonde
se asoma,
tu
pequeña vida ansiosa,
rapaz
distante de todo.
Mas
viene el Viento
y lo
derriba todo:
cristal
roto es tu monarquía;
vives
en una ciudad malvada;
el
tiempo sólo significa
que tus
zapatos ya no resisten otro invierno.
Eras
Rey
pero ya
no te sonríe Esa Mujer.
Немає коментарів:
Дописати коментар