XIV
Перекотиста брила камінна у воді чи на схилі гірському,
круглобока дочка вулкану,
снігова голубиця...
у русі спадному її форма утратила ярість,
а гора рівночасно утратила смертоносну
загрозливу списоподібність своєї вершини...
і ось, мов небесне яйце, увійшла вона в річку,
і покотилася поміж іншим камінням,
не пам’ятаючи про свою першорідність,
усе далі і далі від інфернального вивергнення.
Так, небесно-гладка, дісталася моря,
досконала, зруйнована до основи,
прекрасна, супокійна і сконцентрована
чистота.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Las piedras del cielo»
XIV
Piedra
rodante, de agua o cordillera,
hija redonda
del volcán, paloma
de la
nieve,
descendiendo
hacia el mar dejó la forma
su cólera
perdida en los caminos,
el peñasco
perdió su puntiaguda
señal
mortal, entonces
como un
huevo del cielo entró en el rio,
siguió
rodando entre las otras piedras
olvidado
de su progenitura,
lejos
del infernal desprendimiento.
Así,
suave de cielo, llega al mar
perfecta,
derrotada,
reconcentrada,
insigne,
la
pureza.
Немає коментарів:
Дописати коментар