Протиповітряна душа

(роздуми і діалоги війни)

Ця добірка, яка постійно поповнюється, є віршованим щоденником звичайної людини у війні, маленьким свідченням того, що життя триває завжди. Багато з них — діалоги з моїми друзями-поетами.

До Дня захисту дітей

У ворога треба стріляти — це очевидно, звісно ж?

Якщо він напав, ти мусиш захистити себе і своїх.

Питання у тому, брате, що коли ти ворога виснажиш,

коли виженеш, — від його мертвих сюди до наших живих

перейде жага убивства і все, що їх сюди гнало,

й повсюди у людські діти, з роси роджені й води,

навіть у тих країнах, де давно вже війни не знали,

увіллється ця отрута — і знову чекай біди.

Сказано: переселятись уміють прадавні боги.

Це не нова проблема, і відповідь уже є,

існують відважні, хто б’ється супроти них тисячі років,

питання, якими будуть твій чин і слово твоє.

1 червня 2025

Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про мертвого хлопчика

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

V
Ґазела про мертвого хлопчика
 
У Гранаді щовечора,
щовечора помирає дитина.
Щовечора вода спиняється
і говорить із друзями й рідними.
 
У мертвих — мошисті крила.
Прозорий і хмарний, два ві́три
фазанами злітають на вежі,
а день — ранений хлопчина.
 
В небі щезнув слід жайвориний,
як я вгледів тебе в гротах винних.
І розтали хмарки у долині,
коли ти захлинувся у річці.
 
Велет вóдяний впав на гори.
Круг долини — собаки та лілії.
У бузку моїх рук твоє мертве тіло
було архангелом стилости.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)