Хорхе Люїс Борхес. Гітара

Гітара
 
Я побачив Пампу
з патіо будинку в Буенос-Айресі.
Коли я увійшов, її не було видно.

Вона лежала собі верчика
десь у надрах рвучкої гітари.
Аж раптом випросталася,
щойно правиця стялася зі струнами.
Не знаю, що саме вони прикликали;
мабуть, то був вітер із Півночі,
та я побачив Пампу.
Цілі оберемки неба
над пучечком трави.
Самотній пагорб
зусібіч оточений застиглими відстанями,
а згори все падали й падали
нові і нові ліги.
Я бачив таку простору рівнину,

що Богові не треба було в ній пригинатись,
єдине місце у світі, де він міг прогулятися вільно.
Бачив зморену Пампу,
яку колись жахали люті набіги індіанців,
що тепер живуть у непорушному спокої, замирені.

Я бачив усе це одночасно,
поки струни крушилися
у такому, як оцей, хитливому ритмі.

(І бачив також її,
ту, що пам‘ять про неї оживає у будь-якій музиці.)
Аж поки пристрасна гітара
вибухнула раптовим катаклізмом,
і мене облягла тиша,
і життя стало понуро завмирати.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
Примітки 

Пампа — південноамериканська степова рівнина. Це не власна назва, написання цього слова з великої літери є в цій поезії поетичним засобом.

Патіо — внутрішній дворик.

Ліга — міра довжини, 5,5 км.

Ця поезія являє собою цікавий приклад римованого верлібру (саме верлібру, бо попри її наявність, рима тут не є регулярною, а отже, вірш залишається вільним — vers libre). Рима тут асонансна, при чому, на відміну від типово еспанського асонансу, голосні, що слідують за останнім наголошеним голосним кожного вірша, тут не збігаються (тобто це такий собі чистий асонанс, як його визначає Ігор Качуровський). Рядки римуються десь підряд, десь через один-два, основна рима на А, однак з 7-го рядка від початку з’являється рима на Е, спочатку епізодично, ближче до кінця вона починає домінувати, а в кінці знов активно проявляється рима на А. При чому це римування підтримується і внутрішними асонансами у «сильних долях» віршів цього твору. У перекладі цей ефект зберігся, його базові асонанси — А та І. Подібне римування має поезія Крайобраз Федеріко Гарсії Льорки.

 
La guitarra
 
He mirado la Pampa
desde el traspatio de una casa de Buenos Aires.
Cuando entré no la vi.
Estaba acurrucada
en lo profundo de una brusca guitarra.
Sólo se desmelenó
al entreverar la diestra las cuerdas.
No sé lo que azuzaban;
a lo mejor fue un aire del Norte
pero yo vi la Pampa.
Vi muchas brazadas de cielo
sobre un manojito de pasto.
Vi una loma que arrinconan
quietas distancias
mientras leguas y leguas
caen desde lo alto.
Vi el campo donde cabe
Dios sin haber de inclinarse,
vi el único lugar de la tierra
donde puede caminar Dios a sus anchas.
Vi la Pampa cansada
que antes horrorizaban los malones
y hoy apaciguan en quietud maciza las parvas.
De un tirón vi todo eso
mientras se desesperaban las cuerdas
en un compás tan zarandeado como éste.
(La vi también a ella,
cuyo recuerdo aguarda en toda música).
Hasta que en brusco cataclismo
se apagó la guitarra apasionada
y me cercó el silencio
y hurañamente tornó el vivir a estancarse.
 
 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=Ix3rJQyfon8&ab_channel=Release-Topic