Маріо Бенедетті. Кітчевий сонет до пані ім’ярек

Зі збірки «Кохання, жінки та життя»

Кітчевий сонет до пані ім’ярек

На усіх перепуттях моєї долі

образ твій ім’ярек невідступно зі мною

і у снах насолоди весною п’янкою

постаєш у години нічного спокою

коли ж сон мій зникає з нічною росою

наяву я продовжую снити тобою

так неначе луною звучиш стоголосою

а чи сотня свічад відбиває твій обрис

тож я знаю і то є моя чеснота

що я певно і щиро та з усією охотою

обиратиму рози твої серед саду старого

не побачиш мене під віконницею чужою

як у море пірну то лише у турбот твоїх море

і твоєї лише ім’ярек забажаю любові.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Благовіст

Зі збірки «З мого містечка» (1908)

Благовіст

Уламок місяця, який уже не сяє,

лиш мріє несміливо. Десь на пристані

матроса спів, журливий і відчайний,

все запинається в тумані виннім.

Море із вигином його котячим

зневажене міцним майдану біцепсом;

воно шумить, на берег набігаючи,

із мірністю строфи олександрійської.

Я думаю про тебе, я кохаю

тебе все дужче, бо мене проймає

сум, бо з маленької дзвіниці лине

плач дзвоника, його квиління ніжне,

а жаби славлять зиму словом пишним

за альфабетом з однієї літери...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Франс Тамайо. Кантути

Кантути

Царська шарлатна квітка,

у Андах народжена,

її барви, в яких грає сонце,

присвячено інкам.

Кожна дівчина

з індіанською кров’ю нестримною

відроджується у ній!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

Кантута, або кантуа (Cantua buxifolia), — священна квітка інків, національна квітка Перу та Болівії, високогірна рослина, яка зустрічається лише у цих двох країнах; про неї складено легенди, нею прикрашають померлих, вірячи, що її сік втамовуватиме їхню спрагу під час тривалої мандрівки

Пабльо Антоніо Куадра. Тужіння дівчини над померлим воїном

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Тужіння дівчини над померлим воїном

З давніх давен

небо плаче.

            Та юнак цей — сльоза одинока,

юнак цей — роси краплина.

З давніх давен

смерть кружляє.

            Та новим є твоє мовчання

і незнаним досі є біль мій.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Обличчя дівчат, що споглядають себе у річці

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Обличчя дівчат, що споглядають себе у річці

У швидкоплинному часі потоку

роздивляюсь свій лик нерухомий.

Ріка Сходу уносить померлих,

та життя зберігає їх у своєму пливкому свічаді.

            Завтра ти почуєш мій спів

з вуст дівчат,

які сходять

до річки.

            І у водах Сходу

виявляться обличчя,

які сьогодні з’являються у моїй пісні...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)