Благовіст
Уламок місяця, який уже не сяє,
лиш мріє несміливо. Десь на пристані
матроса спів, журливий і відчайний,
все запинається в тумані виннім.
Море із вигином його котячим
зневажене міцним майдану біцепсом;
воно шумить, на берег набігаючи,
із мірністю строфи олександрійської.
Я думаю про тебе, я кохаю
тебе все дужче, бо мене проймає
сум, бо з маленької дзвіниці лине
плач дзвоника, його квиління ніжне,
а жаби славлять зиму словом пишним
за альфабетом з однієї літери...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)