Рафаель Альберті. Балада про те, що сказав вітер

Балада про те, що сказав вітер

З книжки «Балади і пісні

річки Парана́» (1954)

Вічність добре уміє

бути просто рікою,

бути конем покинутим

і туркотом

голубиці.

Варто піти людині

від людей,

і приходить вітер,

і говорить до неї про інше,

і відкриває їй очі

та вуха до зовсім іншого.

І ось я пішов від людей,

і сів самотньо на схилі,

і став дивитись на ріку…

однак лише кінь самотній

напитись прийшов

і у тиші

до мене долинув туркіт

заблуканої голубиці.

А потім з’явився вітер,

так, мов проходив мимо,

і до мене промовив:

«Вічність добре уміє

бути просто рікою,

бути конем покинутим

і туркотом

голубиці».

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Balada de lo que el viento dijo

Del libro «Baladas y canciones

del Paraná» (1954)

La eternidad bien pudiera

ser un río solamente

ser un caballo olvidado

y el zureo

de una paloma perdida.

En cuanto el hombre se aleja

de los hombres, viene el viento

que ya le dice otras cosas,

abriéndole los oídos

y  los ojos a otras cosas.

Hoy me alejé de los hombres,

y solo, en esta barranca,

me puse a mirar el río

y vi tan sólo un caballo

y escuché tan solamente

el zureo

de una paloma perdida.

Y el viento se acercó entonces,

como quien va de pasada,

y me dijo:

La eternidad bien pudiera

ser un río solamente,

ser un caballo olvidado

y el zureo

de una paloma perdida.

Баллада о том, что сказал ветер

Вечности очень подходит

быть всего лишь рекою,

быть лошадью, в поле забытой,

и воркованьем

заблудившейся где-то голубки.

Стоит уйти человеку

от людей, и приходит ветер,

говорит с ним уже о другом,

открывает ему

и глаза, и слух на другое.

Я сегодня ушел от людей,

и, один среди этих оврагов,

стал смотреть я на реку,

и увидел я только лошадь,

и услышал я только вдали

воркованье

заблудившейся где-то голубки.

И ветер ко мне подошел,

как случайный прохожий, как путник,

и сказал:

«Вечности очень подходит

быть всего лишь рекою,

быть лошадью, в поле забытой,

и воркованьем

заблудившейся где-то голубки».

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия Савича)

Послухати в оригіналі:

читає автор