Федеріко Гарсія Льорка. Дерево пісень

Із циклу «Пісні»:
— «Ігри»
Дерево пісень

Анні Марії Далі

Тростина — жест і голос
тремтить, бринить
у вітрі, що у вчора
відносить слід.

Дівча зітхало мрійно:
якби вловить! —
та запізнялось завжди
на миг, на мить.

Ай, місяцю! Ай, сонце!
На єдну мить.
Шістдесят квіток сірих
стеблом сплелись.

Колишеться, незаймана —
ні квіту, ні віт,
у вітрі, що у вчора
відносить слід.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Три наведені у цій публікації переклади Льорківської поезії дуже різняться між собою семантично. Який же відповідає оригіналові? Які його справжні текст і символіка? Про це я розповідаю в кінці публікації.
Анна Марія Далі — сестра художника Сальвадора Далі, з яким Льорка дружив і в будинку якого у Кадакесі на морському узбережжі подовгу гостював. Льорка потоваришував із Анною Марією, збереглося їхнє дружнє листування.



Árbol de canción

Para Ana María Dalí

Caña de voz y gesto.
una vez y otra vez
tiembla sin esperanza
en el aire de ayer.

La niña suspirando
lo quería coger;
pero llegaba siempre
un minuto después.

¡Ay sol! ¡Ay luna, luna!
un minuto después.
Sesenta flores grises
enredaban sus pies.

Mira cómo se mece
una y otra vez,
virgen de flor y rama,
en el aire de ayer.


Пісенне дерево

Бадилля жесту й голосу
на вітрі хить та хить,
в вечірній безнадії
гойдається-тремтить.

А дівчина зітхає:
зловить його, зломить,
що не простягне руку —
спізняється на мить.

Ой сонечко, ой місяцю!
Спізняється на мить...
Квіток сіреньких сотні
хапають ноги в сіть.

Отак воно й хитається
на вітрі — хить та хить,
без цвіту і без листу
гойдається-тремтить.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)


Дерево песен

Все дрожит еще голос,
одинокая ветка,
от минувшего горя
и вчерашнего ветра.

Ночью девушка в поле
тосковала и пела —
и ловила ту ветку,
но поймать не успела.

Ах, луна на ущербе!
А поймать не успела.
Сотни серых соцветий
оплели ее тело.

И сама она стала,
как певучая ветка,
дрожью давнего горя
и вчерашнего ветра.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
  

Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=HvdnyWxKOCw


Тепер, як і обіцяла у примітці до свого перекладу, я розповім про те, якими — у моєму баченні— є текст і символіка оригіналу. Почну із буквального порядкового перекладу.

Árbol de canción

Para Ana María Dalí

Caña de voz y gesto,
una vez y otra vez
tiembla sin esperanza
en el aire de ayer.

La niña suspirando
lo quería coger;
pero llegaba siempre
un minuto después.

¡Ay sol! ¡Ay luna, luna!
un minuto después.
Sesenta flores grises
enredaban sus pies.

Mira cómo se mece
una y otra vez,
virgen de flor y rama,
en el aire de ayer.

Дерево пісень

Ані Марії Далі

Тростина голосу й жесту,
знову і знову
тремтить без надії
у повітрі вчорашнього дня.

Дівчина замріяна (альт.: така, що зітхає)
хотіла її упіймати;
та завджи
на мить запізнювалась.

Ай, сонце! Ай, місяце, місяце!
на мить запізнювалась.
Шістдесят сірих квіток
сплуталися стеблинами.

Поглянь, як гойдається
знову і знову,
незаймано вільна від квіту і віт,
у повітрі вчорашнього дня.

На мій погляд, ані Микола Лукаш, ані Анатолій Гелескул — двоє  інших перекладачів цієї поезії — не розгадали і не відобразили її  символіку, не зрозуміли її текст. А вона ніби і не складна.

Дерево пісень — уособлення їхнього джерела, вони звучать у його русі, і хто зуміє спіймати ритм, хвилю цього руху, вловить пісню. Але яким же є це дерево? Пишним, гіллястим, квітучим? Зовсім ні. Воно просте і чисте, це, власне, і не дерево навіть, а тендітна річкова очеретина. І рух його хисткий, мінливий і невловимий — мало кому дано спостерегти, упіймати його, бо він змінюється щомиті, він ніби уже у минулому... І цвітіння його непоказне — «шістдесят квіток сірих стеблом сплелись», саме таким є суцвіття очерету.



Схоже, що обидва перекладачі неправильно зрозуміли вираз «enredaban sus pies», бо перше значення слова «pie» — нога, а «sus» — це і «їхні», і «її», тож у баченні цих перекладачів ідеться про те, що квіти оплели ноги дівчині. Однак «pie» означає також «стебло». І якщо поглянути на суцвіття очерету — простий сіруватий китяг — стане ясно, що саме про нього і мова — сірі квітки, які ніби переплелися стеблами.

Але жоден з перекладачів узагалі не говорить про очерет, хоча caña  саме очерет, очеретина (тростина). Образ очерету не вперше зустрічається у Льорки. Згадаймо лиш «Сутінки й очерети тремтять на річній підойми́ні» у поезії «Крайобраз», «За очеретами, глодом і заростями ожини...» у поезії «Заміжня невірниця» чи «Між очеретами і сутінком блідавим так дивно, що я звуся Федеріко!» у поезії «Іншим ладом».

Микола Лукаш замінив очеретину бадиллям — словом, яке найперше асоціюється із овочевим листям, хоча може означати і просто билину. І навіщось ввів оце «зловить його, зломить» — хоча про намір «зломить» у поезії не йдеться. Натомість із його перекладу зовім зник образ «у повітрі вчорашнього дня».

Анатолій Гелескул, вочевидь, неправильно зрозумів також вираз «virgen de flor y rama», гадаючи, що він означає «діва квітки і гілки», на чому і ґрунтував свій образ дівчини, що перетворилась на співочу віть. Але «virgen» тут без артикля, тож це не іменник, а прикметник — «незайманий, дівочий», і вираз цілком означає «незаймано вільна від квіту і віт». Крім того, у перекладі Гелескула тростина замінена гілкою, тож образ дерева, який в оригіналі присутній лише у назві, уведено у тіло поезії й уся вона побудована навколо цього образу та образу дівчини, який в оригіналі не є центральним.

Ось таким є моє розуміння цієї поезії та причин, з яких іншими перекладачами вона перекладена інакше, аніж мною.

Немає коментарів:

Дописати коментар