Хайме Сабінес. Закохані

Закохані
 
Закохані мовчать.
Кохання — найтонша тиша,
найтрепетніша та найнестерпніша.
Закохані шукають,
закохані — це ті, хто покидає,
ті, хто зраджує, ті, хто забуває.
 
Серце їм підказує, що не знайдуть ніколи,
не знаходять, шукають.
Закохані ходять, мов божевільні,
бо самотні, самотні, самотні,
даруючи себе, віддаючи себе щоразу,
плачуть, бо не можуть врятувати кохання.
 
Кохання поглинає їх цілком. Живуть одним днем,
не спроможні, не здатні існувати инакше.
Вони завжди в русі,
постійно кудись ідуть.
Чекають,
не на щось, просто чекають.
 
Знають, що ніколи не знайдуть.
Кохання — це вічне відтермінування,
завжди наступний крок, іще один, ще один.
Закохані — це невситимі,
це ті, хто завжди — по щастю! — мають бути самотніми.
Закохані — це гідра оповідання.
 
Замість рук у них змії.
Їм на шиях набрякають жили,
також подібні на змій, аби їх задушити.
Закохані не можуть спати,
бо коли вони заснуть, їх з’їдять черви.
У темряві розплющують очі,
і їх поймає жах.
Під простирадлом намацують скорпіонів
а ліжко пливе, мов по озеру.
 
Закохані божевільні, просто божевільні,
без Бога і без диявола.
Закохані виходять зі своїх печер,
тремтячі, голодні,
полювати на привидів.
Сміються з людей, які все знають,
з тих, хто любить вічно, незрадливо,
з тих, хто вважає кохання
світильником із невичерпним запасом олії.
 
Закохані грають: ловлять воду,
татуюють дим, не йдуть.
Вони грають у довгу сумну гру кохання.
Ніхто не має здаватися.
Кажуть, що ніхто не має здаватися.

Закохані соромляться будь-якого утворення.
Пусті, порожні від ребра до ребра,
за їхніми очима колобродить смерть,
і вони тиняються, плачучи, до світанку,
в якому болісно прощаються поїзди та півні.
 
Іноді вони відчувають запах новонародженої землі,
жінок, що сплять із рукою на розкішниці,
вдоволених,
потоків ніжної води та кухонь.
Між губами закоханих починає наспівуватися
невивчена пісня,
і вони йдуть плачучи, оплакуючи
прекрасне життя.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Los amorosos
 
Los amorosos callan.
El amor es el silencio más fino,
el más tembloroso, el más insoportable.
Los amorosos buscan,
los amorosos son los que abandonan,
son los que cambian, los que olvidan.
 
Su corazón les dice que nunca han de encontrar,
no encuentran, buscan.
Los amorosos andan como locos
porque están solos, solos, solos,
entregándose, dándose a cada rato,
llorando porque no salvan al amor.
 
Les preocupa el amor. Los amorosos
viven al día, no pueden hacer más, no saben.
Siempre se están yendo,
siempre, hacia alguna parte.
Esperan,
no esperan nada, pero esperan.
 
Saben que nunca han de encontrar.
El amor es la prórroga perpetua,
siempre el paso siguiente, el otro, el otro.
Los amorosos son los insaciables,
los que siempre —¡que bueno!— han de estar solos.
Los amorosos son la hidra del cuento.
 
Tienen serpientes en lugar de brazos.
Las venas del cuello se les hinchan
también como serpientes para asfixiarlos.
Los amorosos no pueden dormir
porque si se duermen se los comen los gusanos.
En la oscuridad abren los ojos
y les cae en ellos el espanto.
Encuentran alacranes bajo la sábana
y su cama flota como sobre un lago.
 
Los amorosos son locos, sólo locos,
sin Dios y sin diablo.
Los amorosos salen de sus cuevas
temblorosos, hambrientos,
a cazar fantasmas.
Se ríen de las gentes que lo saben todo,
de las que aman a perpetuidad, verídicamente,
de las que creen en el amor
como una lámpara de inagotable aceite.
 
Los amorosos juegan a coger el agua,
a tatuar el humo, a no irse.
Juegan el largo, el triste juego del amor.
Nadie ha de resignarse.
Dicen que nadie ha de resignarse.
Los amorosos se avergüenzan de toda conformación.
Vacíos, pero vacíos de una a otra costilla,
la muerte les fermenta detrás de los ojos,
y ellos caminan, lloran hasta la madrugada
en que trenes y gallos se despiden dolorosamente.
 
Les llega a veces un olor a tierra recién nacida,
a mujeres que duermen con la mano en el sexo,
complacidas,
a arroyos de agua tierna y a cocinas.
Los amorosos se ponen a cantar entre labios
una canción no aprendida,
y se van llorando, llorando,
la hermosa vida.
 
 
Послухати в оригіналі:
читає автор