Реальність
Мати моя у фотелі
драму Гюго читала.
Паленіли дерева
золотом у заграві.
А у смерковій залі
інше сонце вмирало,
наче лебідь блідавий
сумоти без печалі.
Млисті січневі тумани
розлягались полями.
Пастухи, мов примари,
з’являлися і зникали.
Цього дня мусив стяти
розу своїми руками.
Мою пристрасну розу
з темрявими пелюстками,
коли паленіли стовбури
золотом у заграві.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
La realidad
Mi madre leía
un drama de Hugo.
Los troncos ardían.
En la negra sala
otro Sol moría,
como un cisne rubio,
de melancolía.
La niebla de enero
los campos cubría.
Pastores espectros
iban y venían.
Yo debí cortar
mi rosa aquel día.
Rosa apasionada,
de color sombría,
al par que los troncos
dorados ardían.
Наяву
Мать Гюго читала.
Догорал в закате
голый ствол каштана.
Словно рыжий лебедь,
выплывший из тины,
умирало солнце
в сумерках гостиной.
Зимними полями,
дымными от стужи,
плыли за отарой
призраки пастушьи.
В этот день я розу
срезал потаенно.
Пламенную розу
сумрачного тона,
как огонь каштана
за стеклом балкона.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
Немає коментарів:
Дописати коментар