З перших поезій
Отроцтво
При словах «Я іду із селища»
того дня — так ніжно поглянула!
І сумовита усмішка
перебігла її устами.
— Чому ти ідеш? — Бо тиша
цих долин — наче саван
і сам я немов небіжчик
у погребовім убранні.
— Чому ти ідеш? — Як-би глиба
на груди мені налягає,
й у цих безгучних долинах
крик у мені завмирає.
— Куди ж? — востаннє спитала.
— Туди, де не нависає,
а височіє небо
і стільки зірок не сяє.
У долинах пустельних
погляд її розтанув,
і сумовита усмішка
перебігла устами.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Adolescencia
Aquella
tarde, al decirle
yo que
me iba del pueblo,
me miró
triste — ¡qué
dulce! —,
vagamente
sonriendo.
Me
dijo: ¿Por qué te vas?
Le
dije: Porque el silencio
de
estos valles me amortaja
como si
estuviera muerto.
—¿Por
qué te vas? — He
sentido
que
quiere gritar mi pecho,
y en
estos valles callados
voy a
gritar y no puedo.
Y me
dijo: ¿Adónde vas?
Y le
dije: Adonde el cielo
esté
más alto, y no brillen
sobre
mí tantos luceros.
Hundió
su mirada negra
allá en
los valles desiertos,
y se
quedó muda y triste,
vagamente
sonriendo.
Юность
Когда сказал ей в
тот вечер,
что я уеду
наутро,
она, взглянув,
улыбнулась,
но как-то странно
и смутно.
Зачем ты едешь? –
спросила.
В долинах нашего
края
такая тишь
гробовая,
как будто сам
умираю.
Зачем ты едешь? –
Я слышу,
что сердце
крикнуть готово,
хочу кричать – и
ни звука,
хочу сказать – и
ни слова.
Куда ты едешь? –
Куда-то,
где выше небо
ночное
и где не будет
так тихо
и столько звезд
надо мною.
Ее глаза потонули
в тиши долин
беспробудной,
и, погрустнев,
она смолкла
с улыбкой
странной и смутной.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=ykMQkl4lrjE
Немає коментарів:
Дописати коментар