Мов годинник, серце
моє...
Мов годинник, серце моє
задалеко забігло вперед,
прагнучі до години спокою...
Але щастя — ні, не прийшло
щастя лишилось деінде,
ось така ось безглузда витівка, —
це ж не поділка на циферблаті!
— Спантеличена дещо реальність
у минулому опинилася,
опанованому безнадією. —
Із яким жалем повертав я
неспокійне серце, твій час!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Me
adelanté el corazón,
como si
fuera un reló,
hacia
la hora tranquila...
Pero no
vino la dicha
— la
dicha estaba en su puesto
y aquel
ardid era necio —,
¡ni fue
el punto nunca, nunca!
— Ya la
realidad, confusa,
vivía
en la hora pasada
de
aquella desesperanza. —
¡Con
qué dolor volví atrás
tu
hora, corazón sin paz!
Мое сердце ушло вперед...
Мое сердце ушло
вперед, —
так часы
убыстряют ход,
размечтавшись о
светлом часе...
Но ко мне не явилось
счастье:
уломать его не
дано
никому из нас —
ведь оно
не отметка на
циферблате!
Хмурой явью
заволокло
это суетное
число,
обреченное на
распятье...
Отвожу, объятый
тоской,
стрелку сердца на
непокой!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Павла
Грушко)
Немає коментарів:
Дописати коментар