Рівно в полудень
Я мовив: «Все у повні».
Й тополя в ту же мить
Відповіла з любов’ю
Тремтінням срібних віт.
Любов сяяла сонцем,
Та світ був в сірині.
А потім, рівно в полудень
Почулося: «Цвірінь!»
І в пісні, що у вітер
Малий пташок зронив,
Була така привітність,
Такий був надпорив,
Що квітці, непримітній
Серед високих жит,
Здалося, наче зринув
Їй власний голос в літ.
Я був о ту хвилину
Там, межі стиглих піль,
Сам, ніби тая квітка,
Повний дзвенючих хвиль.
Й побачив я: до Бога
Усе тепер відкрите.
І мовив: «Все готово.
Твій день в зеніті!»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Las doce en el reloj
Dije:
Todo ya pleno.
Un
álamo vibró.
Las
hojas plateadas
Sonaron
con amor.
Los verdes eran grises,
Los verdes eran grises,
El amor
era sol.
Entonces,
mediodía,
Un
pájaro sumió
Su
cantar en el viento
Con tal
adoración
Que se
sintió cantada
Bajo el
viento la flor
Crecida
entre las mieses,
Más
altas. Era yo,
Centro
en aquel instante
De
tanto alrededor,
Quien
lo veía todo
Completo
para un dios.
Dije:
Todo, completo.
¡Las
doce en el reloj!
Полдень на часах
Сказал я: диво
это
достигло полноты.
Серебряного цвета
дрожащие листы.
Любовь что шар в
зените
в высоких
небесах,
и птица на
раките,
и полдень на
часах.
И птичий голос
реял,
и слушал белый
свет,
и самый малый
плевел
узнал, что он
воспет.
А посреди
творенья,
в основе бытия
был я, мой слух и
зренье -
вот эта жизнь
моя,
вся высота итога,
всей полноты
размах,
и мир дозрел до
Бога,
и полдень на
часах.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Натальи Ванханен)
Послухати в оригіналі — читає автор
Немає коментарів:
Дописати коментар