Абсолютна
Колір вбрання стародревнього. Липень тінистий
і щойно скошений серпень. І рука води,
яка прищепила смолистій сосні
смутку плоди недобрі.
Зараз, коли ти закинула кітву, моя тьмяна одіж,
ти повертаєшся, зрошена вишуканими ароматами,
у час, у скорочення...
І я оспівав бучну учту, що була вже готова,
коли столи понакривані було перекинуто раптом.
Але що ти можеш, Господи, супроти смерті,
супроти межі, проти того, що має кінець?
О, рана кольору стародревнього вбрання,
як вона зяє, ятриться і пахне паленим медом!
О, одинице всевишня! Єдина для всіх!
Кохання супроти часу і супроти простору!
Серця биття унікальне;
ритм єдиний: Боже!
Межі знизують плечима у грубому презирстві,
і ціла злива із гадів
міститься у непорочній повноті 1.
Лише зморшка, лише тінь!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Absoluta
Color
de ropa antigua. Un julio a sombra,
y un
agosto recién segado. Y una
mano de
agua que injertó en el pino
resinoso
de un tedio malas frutas.
Ahora
que has anclado, oscura ropa,
tornas
rociada de un suntuoso olor
a
tiempo, a abreviación... Y he cantado
el
proclive festín que se volcó.
Mas ¿no
puedes, Señor, contra la muerte,
contra
el límite, contra lo que acaba?
¡Ay, la
llaga en color de ropa antigua,
cómo se
entreabre y huele a miel quemada!
¡Oh
unidad excelsa! ¡Oh lo que es uno
por
todos!
¡Amor
contra el espacio y contra el tiempo!
Un
latido único de corazón;
un solo
ritmo: ¡Dios!
Y al
encogerse de hombros los linderos
en un
bronco desdén irreductible,
hay un
riego de sierpes
en la
doncella plenitud del 1.
¡Una
arruga, una sombra!
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар