– CCLXXIV b –
Кохання закарбовано в душі, а вона триває, і коли тіло стає попелом
Кохання закарбовано в душі, а вона триває, і коли тіло стає попелом
Якби кохання розродилось смертю
моєю, то за щастя би сприйняв я
такі уродини, бо в них наше єднання
родилось би для вічного блаженства.
Я би замкнув його в душі вогненній,
де пломінь, що живить мене, палає,
і ми би з ним не розлучились навіть
в холоднім попелі у моїм склепі.
По інший бік від смерті непохитної
у моїх рештках житиме плекання
і моя пам’ять передовжить Лету,
над забуттям восторжествують чиста
й гаряча моя віра і краса твоя
й здолають фатум:
смерть
для них — безсмертя!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
– CCLXXIV b –
Amor impreso en el alma que dura después de las cenizas
Amor impreso en el alma que dura después de las cenizas
Si hija de mi amor mi muerte fuese,
¡qué
parto tan dichoso que sería
el de
mi amor contra la vida mía!
¡Qué
gloria, que el morir de amar naciese!
Llevara yo en el alma adonde fuese
el
fuego en que me abraso, y guardaría
su
llama fiel con la ceniza fría
en el
mismo sepulcro en que durmiese.
De esotra parte de la muerte dura,
vivirán
en mi sobra mis cuidados,
y más
allá del Lethe mi memoria.
Triunfará del olvido tu hermosura,
mi pura
fe y ardiente, de los hados,
y el no
ser por amar será mi gloria.
Немає коментарів:
Дописати коментар