Гранати у синьому
небі!..
Гранати у синьому небі!
Широка моряцька алея —
зелені вздовж неї дерева
і небо над нею веселе!
Морський перемінливий вітер!
Широка моряцька алея —
обличчя смаглі, сірі очі
і золотаві кучері.
Співають жінки на порозі:
«Із давніх давен так ведеться:
мужчина завжди у морі
і вітром наповнене серце!»
— О, Діво Кармельська, що силу
вливаєш у руки на веслах,
поглянеш — і море солодшає
і ніби вищає небо!
...Повітря ясне і прозоре,
й мов снами забарвлений вечір —
так золотіють спогади,
плачі і мрії химерні.
А вітер неначе приносить
з собою безмежжя і безмір,
щоб бачив і чув наш неспокій
усіх дорогих і далеких.
Морський перемінливий вітер!
То певні моряцькі прикмети:
синя блуза й на грудях
чудовна тріпочеться лента.
Гранати у синьому небі!
Із давніх-давен так ведеться:
мужчина завжди у морі
і вітром наповнене серце!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
¡Granados en cielo azul!..
¡Granados
en cielo azul!
¡Calle
de los marineros;
qué
verdes están tus árboles,
qué
alegre tienes el cielo!
¡Viento
ilusorio de mar!
¡Calle
de los marineros
— ojo
gris, mechón de oro,
rostro
florido y moreno! —
La
mujer canta a la puerta:
«¡Vida
de los marineros;
el
hombre siempre en el mar,
y el
corazón en el viento!»
— ¡Virjen
del Carmen, que estén
siempre
en tus manos los remos;
que,
bajo tus ojos, sean
dulce
el mar y azul el cielo! —
... Por
la tarde, brilla el aire;
el
ocaso esta de ensueños;
es un
oro de nostaljia,
de
llanto y de pensamiento.
— Como
si el viento trajera
el
sinfín y, en su revuelto
afán,
la pena mirara
y oyera
a los que están lejos. —
¡Viento
ilusorio de mar!
¡Calle
de los marineros
— la
blusa azul, y la cinta
milagrera
sobre el pecho! —
¡Granados
en cielo azul!
¡Calle
de los marineros!
¡El
hombre siempre en el mar,
y el
corazón en el viento!
В лазури цветы граната!..
В лазури цветы
граната!
Матросская
слобода!
Какое легкое небо
и как листва
молода!
Изменчивый ветер
моря!
Матросская
слобода!
Обветрена,
сероглаза,
и горе ей не
беда!
И женский голос
заводит:
«Морской обычай
такой —
мужчине море
законом,
а сердцу — ветер
морской!»
— Святая мать
кармелитов,
пошли нам ясные
дни
и наши весла,
мадонна,
своей рукой
осени!
...Под вечер
воздух мерцает,
закат — как сон
наяву,
и капли слез золотые
вдали кропят
синеву.
— Как будто ветер
вернулся
и даль морская
близка —
и всех затерянных
в море
нашла глазами
тоска.
Изменчивый ветер
моря!
Матросский родной
очаг!
На сердце ладанка
с лентой
и синий холст на
плечах!
В лазури цветы
граната!
Веселье в ладу с
тоской.
Мужчине море
законом,
а сердцу — ветер
морской!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
Немає коментарів:
Дописати коментар