Дамасо Алонсо. Голос Еспанії

Зі збірки «Три сонети про кастильську мову»

Голос Еспанії

Одного ранку з хаосу первинного

я пробудився — світло грало кольорами,

а монструозні голоси так ніжно промовляли:

«мамо», «тато», «гав-гав», «Ана», «Карлітос».

Одним бажанням все — «кохати!», «жити!» —

охоплене: зв’язки збулися ладу.

Я був людиною. Господь? Я сам ставав ним:

я світ створив своєю мовою кастильською.

Усе — єдине: творіння, мова, мислення,

світ заповітний, хвилями в якому

пливуть слова одне за одним, коливаючись.

Та вечоріє, і я вже бачу прірву.

Прощай, мій світе, лепет колисковий

й мої солодкі голоси еспанські.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Tres sonetos sobre la lengua castellana»

Una voz de España

Desde el caos inicial, una mañana

desperté. Los colores rebullían.

Mas tiernos monstruos ruidos me decían:

«mamá», «tata», «guauguau», «Carlitos», «Ana».

Todo —«vivir», «amar», frente a mi gana,

como un orden que vínculos prendían.

Y hombre fui. ¿Dios? Las cosas me servían;

yo hice el mundo en mi lengua castellana.

Crear, hablar, pensar, todo es un mismo

mundo anhelado, en el que, una a una,

fluctúan las palabras como olas.

Cae la tarde, y vislumbro ya el abismo.

Adiós, mundo, palabras de mi cuna;

adiós, mis dulces voces españolas.


Послухати в оригіналі:

читає інший поет «генерації 27 року», нобелевський лауреат Вісенте Алейксандре