Елегія безмовности
Боляче говорити, і боляче зупинитись.
Пишу за наказом безмовности.
У цю годину пекельного галасу
вона — господар.
Душа завмерла в очікуванні слова.
Воно мусить прийти,
мусить настати ця сяйна мить.
Поет,
прикутий до пломеню,
до потоку життя,
до його аромату й його суворости,
розпізнає цю безмовність
як знак Миру.
Вічна містерія,
що нею пропливає лик світання, —
завжди за чорною завісою.
Але ця томлива безмовність
є безпосереднім передвісником Слова.
Elegía del silencio
Me
duele hablar y me duele callar.
Escribo
bajo el mandato del silencio.
Él es
lo dominante
en esta
hora de infernal estruendo.
El alma
está suspensa
en
espera del verbo.
Ha de
venir, ha de venir
un
brillante suceso.
El
poeta,
que
vive atado al fuego
y vida
de agua, de aroma y de rigor,
descifra
este silencio
como
signo de Paz.
El
eterno misterio
por
donde se pasea
la cara
del mañana,
sigue
con telón negro.
Pero el
angustioso silencio
es
precursor inmediato del Verbo.
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар