Федеріко Гарсія Льорка. Циганка-черниця

Із циклу «Циганський романсеро»

Циганка-черниця

Присвячується Хосе Морено Війя

Спокій вапна і мирта.
Мальви в зелених травах.
По полотні солом’янім
гаптує левкої черниця.
Сім птахів світлокрилих
пурхають в гранях лампади.
Церква гарчить віддалік
ведмедицею вайлуватою.
А що гоже! А як благодатно!
По полотні солом’янім
крайку вона витинає
квітом своєї уяви!
Які соняхи! А магнолії
у лелітках і стрічечках!
На вівтарному по́крові
крокуси й білі місяці!
П’ять грейпфрутів повіяли
з кухні гірко і солодко,
наче з пустель Альмерії
кров п’яти ран Христових.
Два вершники пронеслися
перед черничим зором.
Останнім стихаючим відзвуком
сорочку на ній розпорото.
Один лише погляд і кинула
на гори у хмарах смутку,
і ось уже вщент розбито
серце з вербени і цукру.
Перед її очима
здійнялася горі рівнина,
двадцять сонць розкотилось
й ріка водоспадом зринула.
Та знову малюються квіти,
а на віконній решітці
грає у шахи світло,
ледь мигтячи у вітрі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

«...наче з пустель Альмерії кров п’яти ран Христових...» — за версією однієї з іспанських хронік, у провінції Альмерія, що в Андалусії, було знайдено Святий Грааль, чашу, з якої за середньовічними переказами пив Христос під час Таємної Вечері і до якої Йосип Аримафеський, член синедріона і таємний прихильник Христа, зібрав кров помираючого на хресті Господа.
Хосе Морено Війя — іспанський поет і художник, член «генерації 27 року»

Федеріко Гарсія Льорка. Балада морської води

Із циклу «Книжка поезій»

Балада морської води

Еміліо Прадосу 

(Мисливцеві за хмарами)

Оддаль 
Море сміється.
Зуби піняві,
Губи небесні.

Чим торгуєш, туманна дівчино,
На грудях — бризки прибою?

Торгую, сеньйоре, водою
Морською.

Що вирує, смаглий хлопчино,
В тобі ізмішане з кров’ю?

Морська вода — згодували бо
Мене водою морською.

Звідки беруться, матусю,
Ці твої сльози солоні?

Таж плачу я, мій сеньйоре,
Водою морською!

А ти, моє прикре серце,
Чому не знаєш спокою?

Вода у морях є надто,
Надто гіркою!

Оддаль 
Море сміється.
Зуби піняві,
Губи небесні.

1920

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Емілио Прадос — еспанський поет, що, як і Льорка, належить до «генерації 27 року».

Федеріко Гарсія Льорка. Мушля

Із циклу «Пісні»:

— «Пісні для дітей»

Мушля

Наталії Хіменес

Приніс я мушлю з узмор’я.

Всередині неї
співає море.
А серце моє
геть повне водою
з дрібними рибчинками
з тіней і срібла.

Приніс я мушлю з узмор’я.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Наталія Хіменес — племінниця видатного іспанського поета Хуана Рамона Хіменеса, у майбутньому — художниця. Ось як пише Хіменес про Льорку: http://www.garcia-lorca.ru/vospominaniya/huan-ramon-himines.html.

Федеріко Гарсія Льорка. Водо, плинеш куди?..

Із циклу «Пісні»:

— «Закінчальні пісні»

Водо, плинеш куди?..

Водо, плинеш куди?

З рікою я вниз до моря

біжу, сміючись.

Море, прагнеш куди?

Є джерело там угорі,

де зможу я відпочить.

Тополе, а що робиш ти?

Не хочу мовить ні слова.

Моє віття тремтить...

Біжу чи пошукую чого

сам я край моря-ріки?

(Чотири птахи на тополі

не летять нікуди.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Зрубали три дерева

Із циклу «Пісні»:

— «Теорії»

Зрубали три дерева

Їх було троє.

(День прийшов із сокирою.)

Лишилося двоє.

(Поземний літ срібних крил.)

Одне самотнєє.

Не стало жодного.

(Понад водою берег спустілий.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Гітара

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема циганської сигірійї»

Гітара

Зачинає плачами
бриніти гітара.
Струн удари

розколюють
келихи рання.
Зачинає плачами
бриніти гітара.
І вже
не мовчатиме.
Їй незмога
мовчати.
Квилить монотонно,
плаче водами,
стогне вітрами
понад снігами.
Їй незмога
мовчати.
Тужить за речами
втраченими.
Пісками півдня гарячими
просить камелій білих,
плаче стрілою без цілі,
без розсвіту повечір’ям
і першим померлим птахом
у гіллі.
О, гітаро!
Серце, що його
п’ять шпаг ізранили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій) 

«Канте хондо близький до пташиних трелей, до голосу півня, до природної музики лісів і джерел.

Отже, це — винятковий зразок первісного, найдавнішого в Європі співу, в чиїх звуках живуть оголені, гарячкові чуття перших східних рас.

Композитор Мануель де Фалья, на якого я посилаюсь, глибоко дослідив це питання і вважає, що циганська сигірійя належить до канте хондо; він рішуче твердить, що це — єдиний тип пісень нашого континенту, які в усій чистоті зберегли ознаки стародавнього співу східних народів — як за композицією, так і за стилем.

Ще раніше, ні я ознайомився з цими думками де Фальї, циганська сигірійя малювала моїй уяві (уяві невиліковного лірика) безкінечну дорогу, дорогу без перехресть, яка веде до тремтливого джерела «дитинної» поезії, дорогу, на якій загинув перший птах і заіржавіла перша стріла.»

З лекції Федеріко Гарсії Льорки «Канте хондо» (пер. Михайла Москаленка з книги «Федеріко Гарсіа Лорка. Думки про мистецтво», 1975)

Luis Graner y Arrufi (1863–1929). Playing the guitar

Павло Арсенович Грабовський (1864–1902). Неоцінений подвиг, неоцінений спадок

В інтерв’ю Євгена Сверстюка прочитала такі його слова: «“Ні в одній країні брак самопошани так людей не жер”, — це говорив зек Павло Грабовський, вічний зек».

Ось що розповідає про Павла Арсеновича Грабовського Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/Грабовський_Павло_Арсенович.

Історія життя цієї людини справляє глибоке враження, і не менше — її поезії. І, безперечно, Павло Грабовський заслуговує на те, щоб стояти у перших рядах видатних борців за волю й піднесення України, найшановніших, найзнаніших.  Чому я майже нічого про нього не чула? У шкільній програмі 80-х років його не було. Чи, може, я не пам’ятаю? Навряд, у мене пречудова пам’ять на вірші. Я ж і досі пам’ятаю навіть «Наша армія червона Стереже свого кордона, А в повітрі флот» :). У «вільній» Україні про нього не говорять і творів його не видають, хоч, схоже, і вивчають у школах.

Створена Павлом Грабовським «Антологія світової поезії», як я розумію, так ніколи і не була надрукована окремою книгою. Про його величезний перекладацький доробок розповідав Михайло Москаленко у «Нарисах з історії українського перекладу» (http://vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=192&Itemid=41):

Вільям Вордсворт. Нарциси

Нарциси

Блукав, мов оболок самотній,

Що носиться в височині,

Аж золотом преді мною

Нарцисів натовп заряснів —

Вздовж озера на видноті

Танцюючи у леготі.

Подібна на Чумацький шлях

Понад водою пролягла,

Мов відбиваючись в зірках,

Їх нескінченная стяга:

Десятки тисяч голівок

Єднав тріпотливий танок.

За ними хвиль танок бринів —

Та де йому так веселить.

У сьому жвавому гурті

Душа моя розквітла вмить!

Як радісно я споглядав

Цей скарб — й ціни його не знав.

Я зором внутрішнім потім,
Який самотність нам дарує,
Їх часто бачив, лежачи
Чи на дозвіллі, чи в задумі;
Раює серце в мить таку
Й гуляє з квітами в танку.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Вільям Вордсворт. Все море було всіяне суднами

Все море було всіяне суднами,

Мов небо зорями, — їх вигляд звеселяв;

Одні, хто зна, чому, приплив гойдав,

Інші непорушно трималися кітвами.

Величний корабель уважив я тоді,
Що наче із безкраїв горніх линув;

Потужно він затокою проплинув:

Багатий такелаж і щогел височінь.

Мене з тим кораблем нічого не в’язало,

І все ж любов’ю він мій погляд перейняв;

Його відзначив я між іншими суднами:

Куди й коли поверне? Вітер мав

Там віяти, де цей неспинний красень

Летів морями!

 Він на північ курс узяв.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)