Із
циклу «Поема канте хондо»:
— «Шість каприччо»
Лямпада
О, як піднесено мріє
пломінь лямпади!
Наче факір індійський,
споглядає
золоту свою сутність
і затьмарюється,
коли снить
про атмосфери безвітряні.
Лелека, розпечений
до білого жару,
зі свого гнізда
дзьобає густі тіні
і бовваніє, тремтливий,
у круглих очах
мертвого циганчати.
Candil
¡Oh, qué grave medita
la llama del candil!
Como un faquir indio
mira su entraña de oro
y se eclipsa soñando
atmósfera sin viento.
Cigüeña incandescente
pica desde su nido
a las sombras macizas,
y se asoma temblando
a los ojos redondos
del gitanillo muerto.
Примітка
У багатьох доступних в Інтернеті іспаномовних виданнях замість «atmósfera sin viento» (атмосфера безвітряна) стоїть «atmósferas sin viento» (атмосфери безвітряні) — але відомий літературознавець Miguel García-Posada, чиє повне зібрання творів Льорки вважається одним з еталонних, використовує перший із цих двох варіантів. Утім у перекладі я використовую множину — виключно з літературних міркувань.
Свічка
Ох, як тяжко задумалось
полум’я свічки!
Мов той факір, вдивляється
у золоте нутро своє
і тьмариться — йому
безвітрі сфери маряться.
Розжеврений лелека
клює з свого гнізда
тугу й дебелу темряву
і падає тріпотячи
у круглі очі-вирла
циганчукові мертвому.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Свічка
Ой, як тяжко замислене
полум’я свічки!
Як індійський факір
зазирає в золото нутрощів
і щезає, мріючи,
в повітрі без вітру.
Лелека розпалений
тіні густі клює
зі свойого гнізда
і, тремтючи, ввижається
мертвому циганчуку
в його круглих очах.
Свеча
В скорбном
раздумье
желтое пламя
свечи!
Смотрит оно, как
факир,
в недра свои
золотые
и о безветренном
мраке
молит, вдруг
затухая.
Огненный аист
клюет
из своего гнезда
вязкие тени ночи
и возникает,
дрожа,
в круглых глазах
мертвого
цыганенка.
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=wXKhL_26rMk 24:34–24:58
Немає коментарів:
Дописати коментар