Із
циклу «Поема канте хондо»:
— «Віньєти фламенко»
Співоче кафе
Люстри з кришталю
і свічада зелені.
На помості півтемному
Паррала
провадить речі
зі смертю.
Полум’я
не з’являється,
вона знов і знов викликає.
Люди
жадають ридань.
У зелених свічадах
коливаються
довгі єдвабні шлейфи.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
Засновником традиції так званих «співочих кафе» — café cantante, — у яких виступали виконавці музики фламенко, був Сільверіо Франконетті (той самий, якому присвячена перша поезія циклу «Віньєти фламенко»).
У цьому відео із розповіддю про такі кафе можна подивитись і послухати, як це було.
Останні рядки цієї поезії:
(Зграя птахів-полонянок у мерехтливім вітті довгими колихає хвостами в сірім повітрі).
Примітки
Засновником традиції так званих «співочих кафе» — café cantante, — у яких виступали виконавці музики фламенко, був Сільверіо Франконетті (той самий, якому присвячена перша поезія циклу «Віньєти фламенко»).
У цьому відео із розповіддю про такі кафе можна подивитись і послухати, як це було.
Останні рядки цієї поезії:
«Y en los espejos
verdes / largas colas de seda / se mueven»
(У зелених свічадах коливаються
довгі єдвабні шлейфи)
перегукуються з останніми рядками поезії «Крайобраз», якою
починається перший цикл «Поеми канте хондо» — «Поема циганської сигірійї»:
«Una bandada / de pájaros cautivos, / que mueven sus larguísimas / colas en lo sombrío»(Зграя птахів-полонянок у мерехтливім вітті довгими колихає хвостами в сірім повітрі).
Café cantante
Lámparas de cristal
y espejos verdes.
Sobre el tablado oscuro,
la Parrala sostiene
una conversación
con la muerte.
La llama
no viene,
y la vuelve a llamar.
Las gentes
aspiran los sollozos.
Y en los espejos verdes,
largas colas de seda
se mueven.
Кафешантан
Кришталеві люстри,
зелені дзеркала.
На темнім помості
Долорес Паррала
з смертю
розмовляє.
Кличе — смерть не йде,
вона знов гукає.
Люди
давляться риданням.
Шлейфи майорять
єдвабні,
моторошно мерехтять
в зелених дзеркалах.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Кафе Кантанте
Скляні ліхтарі
та люстра зелені.
На тьмяному коні
Паррала зі смертю
веде перемови.
Пломінь
не йде.
Заклика його знову.
Люди довкола
вдихають зойки.
У дзеркалах зелених
довгі хвости шовкові
ходять.
В кафе
В зеленых
глубинах зеркал
лампы мерцают
устало.
На темном
помосте, одна, в глубине
застывшего зала,
хочет со смертью
вести разговор
Паррала.
Зовет.
Но та не являет
лица.
Зовет ее снова.
Сердца,
сердца сотрясают
рыданья.
А в зеркалах, зеленея,
колеблются
шлейфов шелка,
как змеи.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар