Поезії цього циклу я перекладала у різні часи і не в їх
оригінальній послідовності, тому наводжу тут його переклад цілком (без приміток і супровідних матеріалів, що містяться у первісних публікаціях), а перед ним — невеличку цитату з лекції Федеріко Гарсії
Льорки «Канте хондо»:
«Основні відмінності між канте хондо і канте фламенко
полягають у тому, що перший коріниться в ранніх музичних системах Індії, тобто
серед найдавніших зразків співу взагалі, тоді як тип фламенко — лише віддалений
нащадок канте хондо; свого остаточного вигляду він набув лише у XVIII столітті.
Канте хондо забарвлений таємничими кольорами первісних епох;
канте фламенко — тип відносно сучасний, емоційна глибина його непорівнянно
менша. Духовний колорит і колорит місцевий — різниця тут величезна.
...
Мелодія канте фламенко точиться не хвилями, а стрибками; як
і наша сучасна музика, канте фламенко має стрункий ритм, і виник він аж через
кілька століть після того, як Гвідо д’Ареццо дав назви нотам».
Віньєти фламенко
Із
циклу «Поема канте хондо»
Мануелеві Торресу,
«Хлопчикові з Хереса»
із поставою фараона
A Manuel Torres
«Niño de Jerez»
que tiene tronco de
faraón
Примітка. Мануель Торрес (справжнє ім’я Мануэль де Сото
Лорето, 1878–1933) — відомий кантаор циганського походження, якого
називали королем сигірійї.
Фламенко
і кров італійця —
як він співав,
Сільверіо?
Густий мед Італії
з нашим лимоном,
ніс у собі ридання глибоке
співака сигірійї.
Крик його був жахливий.
Старі люди оповідали:
ртуть дзеркал
розтікалася
і волосся дибилося.
Ковзав тонами
без найменших розривів.
Творець
і садівничий,
він зводив альтанки
для тиші.
Його мелодія нині —
з відгомонами, лунами, вилясками.
Спить, довершена й чиста,
у відлуннях колишнього!
Хуан Бре́ва
мав тіло велета
і голос дівчини,
до бриніння якого
не було нічого подібного.
Навіть усміхнений,
він співав із тим самим болем.
Поставали у зорі
гаї лимонні
Малаги сонної,
і плачі його
від води морської
ставали солоними.
Співи його були схожі
на спів сліпого Гомера.
А голос — на море без світла
і помаранчі вичавлені.
Люстри з кришталю
і свічада зелені.
На помості півтемному
Паррала
провадить речі
зі смертю.
Полум’я
не з’являється,
вона знов і знов викликає.
Люди
жадають ридань.
У зелених свічадах
коливаються
довгі єдвабні шлейфи.
Зміяться по небі
чорнім
жовтії блискавиці.
Прийшов у цей світ із очима,
іду же безокий.
О, Господь великого болю!
Адже по тім —
тільки свіча і прости́ня
тут, на землі.
Хотів я прийти туди,
де збираються люди добрі.
І я прийшов, о, мій Боже!..
Але по тім —
тільки свіча і прости́ня
тут, на землі.
Лимонне дерево всіяне
лимончиками золотими.
Ви їх зривайте і кидайте
просто у вітер.
Ви ж бо вже розумієте!..
що по тім,
по тім
лиш свіча і прости́ня
тут, на землі.
Зміяться по небі
чорнім
жовтії блискавиці.
Стиснуті пальці
осліплюють, наче Медуза,
око скорботне
свічі.
Туз кийовий.
Ножиці крижем.
У ладану
білім курінні
має щось від крота і
метелика тріпотливого.
Туз кийовий.
Ножиці крижем.
Непомітно стискає
серце, бачите?
Серце,
відбите у вітрі.
Туз кийовий.
Ножиці крижем.
Коли помру,
поховайте з гітарою мене
в пісках південних.
Коли помру,
серед дерев апельсинових
й м’яти зеленої.
Коли помру,
хочете, я вам флюгером
замайорю?
Коли я помру!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Немає коментарів:
Дописати коментар