З часів дроздів та
цепелінів
Час матерії, який подобається мені найбільше, —
це час паротягів та аеростатів.
Я був би щасливим
у просторі, поцяткованому весняними цепелінами
та іншими апаратами,
що дозволяють носитися у повітрі разом із предковічними
вітрами,
але я відчуваю, що світ став зрозумілим з того часу,
як існують виноходи, швидші за наші почуття.
Ясність свідомости
залежить від здатности узгодити час серця
з енергією пари та газів, легших за повітря.
Якщо Маркс зміг відкрити константу печалі,
яка живе серед промислових міст,
де кружляють мартини
й виробляються сірникові коробки,
то це сталося тому, що одночасно пристрасно чинилися
подвиги тих, хто у перших літальних апаратах
починав досліджувати небо своєї епохи
і повертався на землю
із білим послідом дрозда на шоломі.
Відтак неточним буде сказати, що, коли людина мислить,
вона фотографує матерією,
бо тоді мислення було би лише
печальним кінематографом подій.
Хто бачив на кінострічці
сумні перипетії братів Райт
із першими аеропланами,
знає, що свідчення усього цього шарварку
є лише мовчазними зображеннями, які швидко старіються:
фотографічні апарати не служать часові,
ніщо не говорить нам про міркування лелек
ані наближується до ностальгії, яка пояснює їхні зупинки
під час перельоту між Глазго та Найробі.
Те, що ми називаємо духом,
є радше примхами й химерами пристрасної матерії.
Інакше не мав би сенсу
середньовічний запах кінського навозу,
що жене навесні поетів
геть із міст екзилу,
і не було б людське кохання абстрактною непристойністю
малюнків у відходках лейпцігських таверн,
і в дитинстві добрих філософів
не мали б значення
для їхніх майбутніх ідей
малюнки на старовинних картках лото,
на яких співіснують без суперечностей сонце,
смерть, птах і зірка.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
 |
Фігура Катріни у мексиканському місті Чапала у сукні з
карток лото,
|
De «Poemas de la Zona
Reina»
De mirlos y zepelines
El
tiempo de la materia que más me ha enamorado
es el
de las locomotoras de vapor y los globos afables.
Yo
habría sido feliz
en un
espacio dotado de zepelines primaverales
y demás
artefactos para meterse con los vientos mayores,
pues
tengo la impresión de que el mundo es comprensible
desde
que existen inventos más veloces que nuestros sentimientos.
La
lucidez depende
de la
capacidad para hacer coincidir el tiempo del corazón
con la
energía del vapor y de los gases más livianos que el aire.
Si Marx
pudo descubrir la constante de tristeza
que se
da entre las ciudades manufactureras
frecuentadas
por gaviotas
y las
cajas de fósforos que en ellas se producen,
fue
porque a la vez seguía apasionadamente
las
proezas de quienes en artefactos inflados
comenzaban
a explorar el cielo de su época
y
regresaban a tierra con la gorra blanqueada
por
cagaditas de mirlo.
Por eso
no es exacto decir que cuando uno piensa
fotografía
la materia,
ya que
de esa manera el pensamiento consistiría
en el
cinematógrafo triste de los acontecimientos.
Quien
haya visto en filmes
la
peripecia atribulada de los hermanos Wright
con los
primeros aeroplanos
sabe
que los testimonios de todo ese ajetreo
son
imágenes silentes que envejecen de prisa:
las
máquinas de fotografiar no sirven para el tiempo,
nada
nos dicen de las razones de las cigüeñas
ni
acerca de la nostalgia que explica sus escalas
entre
Glasgow y Nairobi.
Lo que
llamamos espíritu
son más
bien mañas de la materia apasionada.
De otra
forma no tendría sentido
el olor
medioeval del estiércol de caballo
que
orienta a los poetas en las primaveras
de las
ciudades del exilio,
ni
sería amor humano la obscenidad abstracta
de los
dibujos en las letrinas
de las tabernas
de Leipzig,
y
durante la niñez de los buenos filósofos
tampoco
tendrían importancia
para el
asunto de las ideas
las
figuritas de las antiguas loterías ambulantes,
en las
que coinciden sin contradicción el sol,
la
muerte, el pájaro y la estrella.
Немає коментарів:
Дописати коментар