Пабльо Неруда. Поетичне мистецтво

Зі збірки «Місце проживання — Земля», 1925–1931

Поетичне мистецтво

Між темрявою і простором, між спорядженням і дівами

із посагом у вигляді самотнього серця й згубних мрій,

миттєво зблідлий, зі змарнілим видом

та битвою шаленіючого вдівця за кожен день життя,

о, за кожним невидимим ковтком води, який випиваю кволо,

і кожним звуком, який чую, тремтячи,

відчуваю ту саму нетутешню жагу, вкриваюсь холодним потом,

переживаю народження слуху, маюсь неясним передчуттям,

ніби приходу злодіїв чи привидів,

й у шкаралупі великого непорушного простору,

мов принижений лакей, мов захриплий дзвін,

мов старе люстро, мов запах самотнього будинку,

мешканці якого приходять уночі, завжди нетверезі,

де стоїть дух кинутого на підлогу вбрання і немає квітів,

— а можливо в інший, іще менш меланхолійний спосіб, —

проте, насправді, завжди знагла, і цей вітер, що вдаряється мені у груди,

і ночі безкінечної сутности, що опускаються на мою спальню,

і шум жертовно палаючого дня

меланхолійно просять того пророчого, що є в мені,

і шквал речей, які кличуть безодвітно,

і безнастанний рух, і нерозбірливе ім’я.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Residencia en la Tierra»

Arte poética

Entre sombra y espacio, entre guarniciones y doncellas

dotado de corazón singular y sueños funestos,

precipitadamente pálido, marchito en la frente

y con luto de viudo furioso por cada día de vida,

ay, para cada agua invisible que bebo soñolientamente

y de todo sonido que acojo temblando,

tengo la misma sed ausente y la misma fiebre fría,

un oído que nace, una angustia indirecta,

como si llegaran ladrones o fantasmas,

y en una cáscara de extensión fija y profunda,

como un camarero humillado, como una campana un poco ronca,

como un espejo viejo, como un olor de casa sola

en la que los huéspedes entran de noche perdidamente ebrios,

y hay un olor de ropa tirada al suelo, y una ausencia de flores,

—posiblemente de otro modo aún menos melancólico—,

pero, la verdad, de pronto, el viento que azota mi pecho,

las noches de substancia infinita caídas en mi dormitorio,

el ruido de un día que arde con sacrificio

me piden lo profético que hay en mí, con melancolía,

y un golpe de objetos que llaman sin ser respondidos

hay, y un movimiento sin tregua, y un nombre confuso.

Послухати в оригіналі:

читає автор

те саме на ютюбі: https://www.youtube.com/watch?v=6KclpaxCYUw