Ода шкарпеткам
Мара Морі
принесла мені пару шкарпеток,
сплетених її власними пастушими руками,
дві шкарпетки, м’якенькі, мов зайці.
Я убгав у них ноги,
мов у два чохли,
зіткані з сутіні й овечої вовни.
Несамовиті шкарпетки,
мої ноги були двома шерстяними рибинами,
двома довгими акулами
ультрамаринового кольору,
перевитими золотими косицями,
двома гігантськими чорними птахами,
двома гарматами;
ось як було вшановано мої ноги
цими небесними шкарпетками.
Вони були такі прекрасні, що спершу
мої ноги здалися мені геть недоречними,
мов двоє стариганів-пожежників,
недостойних цього вишитого вогню,
цих сяйних шкарпеток.
Але я відкинув гостру спокусу
тримати їх, як школярі
тримають огняниць,
як учені бережуть
священні документи,
я оперся потужному імпульсові посадити їх
до золотої клітки й давати їм щодня
канаркове насіння і м’якуш рожевої дині.
Як першовідкривачі, що полюють
у сельві рідкісних зелених оленів,
і насаджують їх на вертел, і їдять із каяттям,
я простяг ноги і взув
ці прекрасні шкарпетки, а потім чоботи.
І ось мораль моєї Оди:
Двічі красою є краса
і удвічі добрим є добре,
коли йдеться про пару вовняних шкарпеток
узимку.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка. В одному з діалогів, що увійшли до книжки
журналіста Брауліо Перальта «Поет і його
земля» (Braulio Peralta,
«El poeta y su tierra»), видатний мексиканський поет Octavio Paz сказав про цей вірш Неруди: «це один з найпрекрасніших і найкумедніших читаних мною
віршів» («es uno de los
poemas más bellos y divertidos que he leído»).
De «Nuevas odas
elementales»
Oda a los calcetines
Me
trajo Mara Mori
un par
de calcetines,
que tejió
con sus manos de pastora,
dos
calcetines suaves como liebres.
En
ellos metí los pies
como en
dos estuches
tejidos
con hebras del
crepúsculo
y pellejos de ovejas.
Violentos
calcetines,
mis
pies fueron dos pescados de lana,
dos
largos tiburones
de azul
ultramarino
atravesados
por una trenza de oro,
dos
gigantescos mirlos,
dos
cañones;
mis
pies fueron honrados de este modo
por
estos celestiales calcetines.
Eran
tan hermosos que por primera vez
mis
pies me parecieron inaceptables,
como
dos decrépitos bomberos,
bomberos
indignos de aquel fuego bordado,
de
aquellos luminosos calcetines.
Sin
embargo, resistí la tentación
aguda
de guardarlos como los colegiales
preservan
las luciénagas,
como
los eruditos coleccionan
documentos
sagrados,
resistí
el impulso furioso de ponerlos
en una
jaula de oro y darles cada
día
alpiste y pulpa de melón rosado.
Como
descubridores que en la selva
entregan
el rarísimo venado verde
al
asador y se lo comen con remordimiento,
estiré
los pies y me enfundé
los
bellos calcetines, y luego los zapatos.
Y es
esta la moral de mi Oda:
Dos
veces es belleza la belleza,
y lo
que es bueno es doblemente bueno,
cuando
se trata de dos calcetines
de lana
en el invierno.
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар