Пабльо Неруда. Таким є моє життя

Зі збірки «Героїчна пісня», 1960

Таким є моє життя

Мої обов’язки йдуть обруч з моїм співом:

Існую й не існую: так судилося.

Я не існую, як страждання кожне

не є моїм і я не поруч з тими

хто у біді; не можу не належати

усім пригнобленим, усім німим,

моя поезія є кантою й покарою,

бо для народ я співаю, з нього вийшовши,

Належиш темряві! — мені говорять.

Нехай і так, але ж іду до світла.

Я є людиною гріхів та хлібу.

Серед життя: жінок, чоловіків

мене шукайте, а не серед книг, —

вони мене вчать висоти й безмірности.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Canción de gesta»

Así es mi vida

Mis deberes caminan con mi canto:

soy y no soy: ése es mi destino.

No soy sino acompaño los dolores

de los que sufren: son dolores míos.

Porque no puedo ser sin ser de todos,

de todos los callados y oprimidos,

vengo del pueblo y canto para el pueblo:

mi poesía es cántico y castigo.

Me dicen: perteneces a la sombra.

Tal vez, tal vez, pero a la luz camino.

Soy el hombre del pan y del pecado

y no me encontrarán entre los libros,

sino con las mujeres y los hombres:

ellos me han enseñado el infinito.

Таке моє життя

Обов’язок і пісня — нерозривні:

я не належу сам собі ніколи,

я поділяю болі і страждання

всіх страдників, бо це й мої страждання,

бо я не можу жити й не віддати

всього себе пригнобленим, безправним:

я — син народу і його співець,

в моїх піснях — скорбота і хвала.

Мені говорять: ти належиш пітьмі.

Можливо, але ж я іду до світла.

Я над усе ціную простоту,

і ви не знайдете мене серед паперів,

не знайдете, бо я серед людей:

вони мені розкрили сенс буття.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Сергія Борщевського)