Страчений на палі
Та Кауполікан пішов на тортури.
Простромлений катувальним
списом,
він увійшов у повільну смерть дерев.
Арауко спинила свою зелену атаку,
мороз перебіг його тінявою шкірою,
він занурився головою у землю
і застиг ув останній судомі.
Він спочив у смерті, цей токі.
З табору розкотилися ляскіт заліза
та чужоземний регіт,
і лише ніч пульсувала
між ним і траурними лісами.
Це був не біль, але гострий укус
у розверстих надрах вулкана,
химерна мрія лісу, дерево,
що спливало кров’ю.
У надра моєї батьківщини
увійшло вістря вбивства
і зранило священні землі.
Палаюча кров
цянула з німоти в німоту
і стікала долі,
туди, де насіння
чекало на прихід весни.
Ця кров сочилася вглиб.
Зрошувала коріння.
Окропляла мертвих.
Линула назустріч прийдешнім народженням.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Canto general»
El empalado
Pero Caupolicán
llegó al tormento.
Ensartado
en la lanza del suplicio,
entró
en la muerte lenta de los árboles.
Arauco
replegó su ataque verde,
sintió
en las sombras el escalofrío,
clavó
en la tierra la cabeza,
se
agazapó con sus dolores.
El
Toqui dormía en la muerte.
Un
ruido de hierro llegaba
del
campamento, una corona
de
carcajadas extranjeras,
y hacia
los bosques enlutados
sólo la
noche palpitaba.
No era
el dolor, la mordedura
del
volcán abierto en las vísceras,
era
sólo un sueño del bosque,
el
árbol que se desangraba.
En las
entrañas de mi patria
entraba
la punta asesina
hiriendo
las tierras sagradas.
La
sangre quemante caía
de
silencio en silencio, abajo,
hacia
donde está la semilla
esperando
la primavera.
Más
hondo caía esta sangre.
Hacia
las raíces caía.
Hacia
los muertos caía.
Hacia
los que iban a nacer.
Немає коментарів:
Дописати коментар