Федеріко Гарсія Льорка. Безглузда пісня

Із циклу «Пісні»:
Безглузда пісня

Мамцю мила,
хотів би я стати сріблом.

Синочку,
буде так зимно.

То ліпше
я стану водою чистою?

Синочку,
буде так зимно.

А на пуховиці своїй
мене вишиєш?

Так, дорогий,
заразісінько!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Китайська пісня в Європі

Із циклу «Пісні»:
Китайська пісня в Європі

Моїй похресниці Ісабель Клара

Панна із віялом
іде граційно
місточком без билець
над свіжою річкою.

Стрункі кавалери
в каптани убрані
місток споглядають,
гуляючи празно.

Панна із віялом,
з воланами пишними,
шукає-глядає
собі чоловіка.

Стрункі кавалери
всі мають дружин:
високих білянок
з вимовою чистою.

Цвірки співають
для Заходу.

(Йде по зеленому
панна.)

Цвірки співають
у квітах.

(Кавалери уходять
на північ.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Рафаель Альберті. Моряк на суходолі — ч. 4

(У цьому дописі — мої переклади останньої групи поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 123.)


47

Надходить море Пуерто
чорне і знову йде.
Ти знаєш, куди воно йде?
Не знаю!

З білі, лазуру і пазелені
надходить і йде.
Ти знаєш, куди воно йде?
Так, я знаю!


48

Рафаель Альберті. Моряк на суходолі — ч. 3

(У цьому дописі — мої переклади іще 16 поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 124.)


31

У затінку від човна,
сплячий на березі моря.

Босоніж, з оголеним торсом,
раменами на піску.

І цей сон на піску,
в тіні якогось човна,
на березі моря, без весел.


32

Федеріко Гарсія Льорка. Прощальне

Із циклу «Пісні»:
Прощальне

Як буду мертвий,
залиште балкон одвертим.

Дитина їсть апельсини.
(Я бачу плоди оранжеві.)

Жнець ізжинає пшеницю.
(Мені чути шурхіт стебел.)

Як буду мертвий,
залиште балкон одвертим!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Чотири жовті балади

Із циклу «Перші пісні» (1922)

Чотири жовті балади


I

Дерево зеленіє
на гірській верховині.

Пастух, що ідеш самітно,
пастух, що надходиш звільна.

Дрімотливі оливи
спускаються в спеку долини.

Пастух, що ідеш самітно,
пастух, що надходиш звільна.

Ні пса в тебе, ні білі вівці,
ні ціпка, ні коханих лиць.

Пастух, що ідеш самітно.

Міг би тінню зазолотитись,
й у пшеничних ланах розчинитись.

Пастух, що надходиш звільна.


II

Федеріко Гарсія Льорка. Смерть Антоньїта ель Камборйо

Смерть Антоньїта ель Камборйо

Смерті гласи зазвучали
в околах Гвадалквівіру.
Древні гласи, що обстали
мужній голос гвоздика.
Кидався ярим вепром,
розмітаючи зграю псину,
пірнав і злітав серед герцю
лискучим порським дельфіном.
Купався в ворожій крові
галстух його кармазиновий,
та кинджалів було чотири
і долю його було вирішено.
У той час, коли зорі дротками
води проймали сірі,
як бичкам-сьоголіткам у марах
левкоїв веро́ніки снили,
смерті гласи наповняли
околи Гвадалквівіру.

*

— Антоніо Торрес Ередіа,
Камборйо густою гривою,
смаглявістю місяць зелений,
голосом мужній гвоздик:
хто тебе збавив віку
в околі Гвадалквівіру?
— Мої браття у первих,
Ередіа з Бенамехі.
Ті, що іншим не заздрили,
а заздрили лиш мені.
Сап’яновим черевикам,
медальйонам слонової кістки,
а ще оцій моїй шкірі,
на жасмині й оливах замішаній.
— Ай, Антоньїто Камборйо,
гідний імператриці!
Згадай же святую Діву,
пред смертю бо пристоїш.
— Ай, Федеріко Гарсія,
жандармів вже мусиш кликати!
Перетятим стеблом маїсовим
стан мій ся долу хилить.

*

Стікали три цівки крові,
карбуючи профіль у вічності.
Живий дукач, що ніколи
його вже не відтворити.
Янгол ставний прихиляв
голову на пуховицю.
Інші, потомлені гомоном,
тихо світили свічку.
І, як ті четверо в-первих
ступали до Бенамехі,
смерті гласи затихали
в околах Гвадалквівіру.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Вероніка — один з прийомів тореро, коли той, тримаючи плащ обома руками, пропускає під ним бика.


Федеріко Гарсія Льорка. Аделіна на прогулянці

Із циклу «Пісні»:

Аделіна на прогулянці

У моря нема помаранчів,
й не знайдеш в Севільї любов.
Як сяє! Смаглява панянко,
позичте мені холодок.

Най він позеле́нить обличчя
 соком лайму й лимону, —
слова Ваші — малі рибчинки —
стануть пливати, витись навколо.

У моря нема помаранчів.
Ах, кохання...
Й не знайдеш в Севільї любов!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)


Примітки
Рефрен цієї поезії є фольклорною алюзією. Так, в Іспанії є примовка: «нема, як у морі помаранчів». А ось перший рядок народної пісеньки: «A la mar fui por naranjas, cosa que la mar no tiene» (Я пішов до моря по помаранчі, таж їх у нього немає). Див. також поезію «Маленька сирена-християнка» [56] іншого іспанського поета, котрий, як і Льорка, належав до «генерації 27 року», — Рафаеля Альберті.
Холодок — маловживана нині назва парасольки від сонця.
Внизу цієї публікації є ілюстрація — картина «Холодок» уславленого одноплемінця Льорки, маляра Франсіско-Хосе де Гойя. Чи не той образ надихнув Льорку на написання цієї поезії?

Федеріко Гарсія Льорка. Помаранча й лимон

Із циклу «Пісні»:
— «Ігри»
Помаранча й лимон...

Помаранча й лимон.

Ай же, дівчино,
нещаслива любов!

Лимон і помаранча.

Твоє личко ясніє,
що біле латаття!

Лимон.

(Як сяє промінчик
сонячний.)

Помаранча.

(У крайці води
на галечці.)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)