Федеріко Гарсія Льорка. Пресьоса і вітер

Із циклу «Циганський романсеро»

Пресьоса і вітер

Перґаменовим місяцем

Пресьоса, йдучи, видзвонює;
її шлях з кришталю і лавру
лежить між землею й водою.

Бубніння її дзвінкого

біжить німота беззора

й зривається вниз, де гучливе море

оспівує ніч свою, рибою сповнену.

На гірських верховинах

поснули карабінери —

сторожа веж ясно-білих,

де англичани мешкають.

А сподом цигани моря

гойдають задля розваги

пагілля зелених сосон

й колонії черепашок.

*

Перґаменовим місяцем

Пресьоса, йдучи, видзвонює.

В виду її вітер піднявся,

що сну не знає ніколи.

Нагий Святий Христофорище,

він дивись на неї і грає —

весь у небесному пломені —

на несвітньо солодкій фуярі.

«Дай-но, дівчино, підняти

для зору твої подоли.

Розкрий в моїх древніх пальцях

лазурову розу лона».

Пресьоса впускає бубон

і геть неоглядки мчиться.

За нею з мечем розпеченим

навздогін косматий вітрище.

Море шумить суворіш.

Бліднуть оливи в долині.

Снігу гонг однотонний

вторує сопілкам тіней.

Пресьосо, біжи, Пресьосо,

бо схопить зелений вітер!

Пресьосо, біжи, Пресьосо!

Він майже тебе спостигує!

Сатир небосхилу низького,

що зорь язиками виблискує.

*

Пресьоса, сповнена жаху,

вбігає у вищий від сосон

будинок з великою баштою,

де домує англійський консул.

На шум і крики примчали

троє карабінерів:

плечі вкриті плащами,

насунуті низько кашкети.

Англієць дає циганці

і молока, і джину —

Пресьоса з жодної склянки

не випива ні краплини.

І поки вона їм крізь сльози
пригоду свою сповідає,
роз’ярений вітер від злості
вгорі черепиці кусає.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Льорка називав свої поезії «Романс про місяць, місяць» і «Пресьоса і вітер» придуманими ним самим циганськими міфами. «Місце дії другого романсу — узбережжя, голублене ніжним, немов пушок персика, грецьким вітром; танок і трагедію тут утримує в рівновазі кмітлива гра іронії», — писав він.

Федеріко Гарсія Льорка. Начерки

Із циклу «Ніч»

Ніч

(Сюїта для трепетного голосу і фортепіяно)

Начерки

Той путівець

відлюдний…

Той путівець.

Той цвіркунець

безпритульний…

Той цвіркунець.

Калатайло-дзвінець

сам себе колисає…

Калатайло-дзвінець.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Прелюд

Із циклу «Ніч»

Прелюд

Очі
волові
склеплюються
поволі…
(У стійлі жара.)
Це прелюдія
ночі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Бійка

Із циклу «Циганський романсеро»

Бійка

Рафаелеві Мендесу

Посереди́ні ущелини —
альбасетські навахи,
кров’ю позачервонені
мов рибини в пітьмі спалахують.

Відблиском гральної карти
проміння в зеленій гіркоті
викреслює коней з’ярених,
вихоплює вершників профілі.

З оливових віт розлилося
двох стариць голосіння.
Бугай запеклої свари
горі дереться бескидом.
Янголи чорні принесли
хустин і талого снігу.
Навахами альбасетськими
їх крила великі виблискують.

Хуан Антоніо Монтілья
мертвий лежить на спаді;
в ірисах його тіло,
скроні у квіті гранатовім.
Над катафалком смерті
хрест вогняний здіймається.

Суддя в супроводі жандармів
надходить оливовим гаєм.
Стікаючи, кров безгучно
зміїну пісню співає.
— Сеньйори жандарми, то сталося
отак, як бува звичайно.
Четверо мертвих — римляни,
п’ятеро — карфагеняни.

Післяпо́лудень, очамрілий
від гарячих смоків і гомону,
зомліваючи, пада безсило
на зранені стегна верхових.
Розлетілися янголи чорні,
в вітрі західнім загайсали.
Янголи з косами довгими
й оливковими серцями.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
«Четверо мертвих — римляни, п’ятеро — карфагеняни». Переплетення сучасних та історичних подій, реального та мітичного, яке створює відчуття історичної і культурної нерозривності, є типовим для поезії Льорки. Досить згадати його «Романс про іспанську жандармерію», у якому, тікаючи від нападу жандармів на місто Хере́с де ла Фронте́ра, його мешканці збираються у Віфлеємської брами, а персонажі святкової ходи Діва Марія і Святий Йосип оживають і беруть участь в описуваних поетом подіях. Так і ці рядки є відсилкою до подій Пунічних воїн (між Римом і Карфагеном), які відбувалися на Іберійському півострові понад 2 тисячоліття тому.
Рафаель Мендес — університетський друг Льорки, згодом визначний іспанський вчений-фармаколог.

Світ співає «Bella, ciao!» — «Вітаю тебе, красо!»

UPD

Цей допис було написано в далекому 2013 році. А сьогодні «Белла чао» звучить на весь світ з України.

https://www.youtube.com/watch?v=5KlecPoN6Xc —  автор тексту і виконавець Іван Ганзера

https://www.youtube.com/watch?v=9HBBoEadK90 — автор тексту – Олександр Ткачук, виконавець Віталій Войтенко - військовослужбовці Територіальної оборони ЗС України

https://www.youtube.com/watch?v=PqVCQEthhOU&ab_channel=ХристинаСоловій —  автор тексту і виконавець Христина Соловій

https://www.youtube.com/watch?v=fXeDywc4tmk&ab_channel=Extran0l — відео добровільної мобілізації в перші дні війни

----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Розчахну вікна: агов-гей, світе!
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
Ти пробудився, й до сонця й світла
Ти тягнеш мої почуття

І я рушаю з товаришами 
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
Удачі зичте — до центру міста
Пекельну браму потрясать

І я скажу їм — і ми їм крикнем:
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
«Почвари, здохніть! Бо сонця світло
Не для ґешефтів і франшиз!»

Відтак з екрану, а чи з в’язниці:
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
«Мене прикликало сонячне світло!» — 
До вас промовлю, сміючись

Це мій художній переклад відомої у світовому протестному середовищі пісні британського рок-гурту «Chumbawamba», написаної на смерть італійського антиглобаліста Карло Джуліані (про нього нижче). Ось її оригінал із порядковим перекладом:

http://www.youtube.com/watch?v=RqJHrf5LB3w 




The world is waking outside my window ....... Світ пробуджується за моїм вікном
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
Drags my senses into the sunlight ................. Тягне мої почуття на сонячне світло
For there are things that I must do ................. Тому що є речі, які я маю зробити

Wish me luck now, I have to leave you .......... Побажайте мені удачі, бо мені вже час
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
With my friends now up to the city ................ Я рушаю до міста із моїми друзями
We're going to shake the Gates of Hell .......... Ми збираємося потрясти Врата Пекла

And I will tell them — we will tell them ......... І я скажу їм  —  ми будемо говорити їм,
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
That our sunlight is not for franchise .............. Що наше сонячне світло не для франшиз
And wish the bastards drop down dead ............ І бажаю виродкам впасти замертво

Next time you see me I may be smiling .......... Коли ви побачите мене знов, я, мабуть, 
                                                                                 посміхатимусь
— Bella ciao, bella ciao, bella ciao ciao ciao  —
I'll be in prison or on the TV .......................... Я буду у в’язниці або на екрані телевізора
I'll say, “the sunlight dragged me here!” ........ Я скажу: «Сонячне світло прикликало мене 
                                                                                 сюди!»

Ця сучасна пісня написана на мотив співаної зараз в усьому світі «Bella, ciao!» — пісні-символа антифашистського спротиву, якій і присвячено цю публікацію.
Я потроху готувала її вже давно. Та все не було відчуття, що пора її опублікувати — так, ніби чи то вона не на часі, чи то чогось не вистачає. І ось зовсім несподіваним для мене чином вона отримала своє завершення у теперішніх українських подіях, коли пісня, про яку у ній розповідається, зазвучала у кліпах про наш Євромайдан, а потім до нашого дому прийшла війна... І обидві версії цієї пісні, і вулично-протестна, і воєнна, набули для нас глибого особистого змісту. А ми самі наповнили їх змістом новим, небачено новим, чистим, прекрасним і непереможним...




Королівство Італія, де з 1922 року у влади перебувала Національна фашистська партія Муссоліні, вступило у II світову війну на боці гітлерівської коаліції 10 червня 1940 року. Та після поразки країни в Північній Африці й висадки на Сицилії англо-американских військ у червні 1943 року прем’єр-міністра Муссоліні було зміщено з посади і королівство підписало перемир’я з союзними державами (з умовою видачі Муссоліні). У відповідь південна частина була окупована Німеччиною. Там, у південній Італії, силами італійських фашистів — прибічників Муссоліні та військ гітлерівської Германії — було створено маріонеткову державу, відому як Республіка Сало. Вона проіснувала до кінця квітня 1945 року, коли капітулювали залишки німецьких військ, що лишалися на території Італії. 

Проміжок 1943–1945 р. став  періодом активізації по всій Європі руху Спротиву. В Італії він охопив усю північ країни, перетворившись на справжню визвольну війну. Саме тоді, десь між болонськими Апеннінами і територією Партизанської республіки Монтефьоріно, народилася пісня «Bella, ciao!» (іт. «Бувай, красуне!»), написана невідомим італійським партизаном і співана його товаришами — учасниками антифашистського Спротиву.


Ось вона:
http://www.youtube.com/watch?v=4CI3lhyNKfo




Існують пісні-символи, назавжди пов’язані у свідомості людства з важливими віхами його історії, і саме такою стала «Bella, ciao!», перекладена безліччю мов і проспівана на всіх континентах. Однак вона не стала піснею-спогадом — вона живе, і як живе! Вона лине країнами і континентами і, мабуть, лунатиме доти, доки не буде знищено в людстві останні прояви фашизму. Про сучасну історію цієї пісні, а радше, про сучасну нам історію світової боротьби проти фашизму, розповідається у цій публікації. 

Складена з низки відеозаписів, в кожному з яких звучить «Bella, ciao!», розміщених на YouTube людьми з різних країн, ця публікація є своєрідним відеосвідченням нашої епохи, фільмом-панорамою антифашистського спротиву наших днів.

У Вікіпедії наведено оригінальний текст та різні переклади «Bella ciao»:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Белла_Чао
http://en.wikipedia.org/wiki/Bella_ciao

Та я не знайшла жодного українського перекладу цієї пісні, і тому переклала її сама:

Bella, ciao!

Прокинувсь ранком: округ ме’ ворог!
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Побачив ясно: загарбник всюди.
Зачуло серце смерть мою.
І од порога я рушив в гори.
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
О, партизани, візьміть з собою:
Зустріну смерть я у бою!

Якщо загину межи вас браття,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Якщо загину я партизаном,
То сповніть ви мій заповіт:
В високих горах мене сховайте,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Мене сховайте ген там у горах,
Де квітка ясна майорить.

Повз неї люди ітимуть зрідка,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
 «Яка ж хороша ся ясна квітка!
 — вони промовлять оддалік, — 
Се партизана ясная квітка,
— Бувай, красуне, бувай та не забувай! —
Се партизана тойого квітка,
Що за свободу тут поліг!»

Дивовижна ця пісня, з її простими суворо-сумними словами, у яких водночас відчувається радість непереможного життя. Адже її співає італієць, син напоєної сонцем, омитої теплими морями родючої і прекрасної землі. І серед коричневої смерті, що насувається з усіх боків і вже відчувається у повітрі, постають символи краси і вічно відроджуваного життя: прекрасна жінка, до якої, ідучи в гори до партизан, чоловік звертається окликом «Чао!» чи то прощання, а чи то вітання (бо в італійській це слово має подвійне значення), і прекрасна квітка, завдяки якій у людській пам’яті житиме його подвиг, навіть якщо сам він загине. Ось і співають цю пісню наші сучасники по-різному: то гордо і звитяжно як заклик до боротьби, то із сумом як реквієм за загиблими, а то весело як пісню перемоги життя, людяності і свободи.

Ну а тепер, власне, ця панорамна розповідь.

Рафаель Альберті. Моряк на суходолі

(У цьому дописі — мої переклади перших 15 поезій з розділу 3 «Моряк на суходолі» однойменної поетичної збірки Рафаеля Альберті. У збірці поезії не мають нумерації, тут вона наведена лише для зіставлення з оригінальним текстом. Хоча цей поетичний цикл складений з окремих поезій, він має цілісну композиційну структуру, тож краще читати його послідовно. Див. також частини 2, 3, 4.)

Моряк на суходолі

Ці пісні народились
з крові серця мого,
що на море бентежно дивилось!



1

Море... о море...

ай, море... Лиш море!

Батьку, навіщо ми в місті беззорім?
Нащо відкраяно мене від моря?

Серце моє круті хвилі гойдають.
Хотіли б і мене носити морями.

Батьку, для чого ми тут із тобою?


2

Федеріко Гарсія Льорка. Узяття Антоньїта ель Камборйо дорогою до Севільї

Із циклу «Циганський романсеро»

Узяття Антоньїта ель Камборйо дорогою до Севільї

Антоніо Торрес Ередіа,

син і онук Камборйо,

в Севілью дивитись кориду

іде із прутком вербовим.

Смаглявий, мов зелен місяць,

хода його зграбна й гайна,

як чорноблискова криця,

кучері між очі сяють.

На половині дороги

лимонів з гілок нарізав

і кидав їх просто в воду,

аж поки узолотилась.

І тут же, на півдорозі,

попід гіллястим в’язом, —

обабіч нього жандарми

й за спиною руки зв’язано.

День відходить неквапно,

вечір за плече кинувши

в жесті широкому ларги

понад морем і ріками.

Оливи чекають ночі,

що визорить Козерогом,

бриз пересягує вскоки

олив’яно-сірі гори.

Антоніо Торрес Ередіа,

син і онук Камборйо,

поміж п’яти кашкетів

іде без прутка вербового.

Антоньйо, та що із тобою?

Не твоє Камборйо ймення,

бо тут вже фонтан із крові

у п’ять цівок би струме́нів.

Ти взагалі безрода,

не те що Камборйо справжній.

Нема вже циган тих гордих,

що сам-один в гори ходжали!

Тремтять, припадаючи порохом,

клинки старовинні зі сталі.

Ввечері, о дев’ятій,

його до в’язниці кинули;

пили лимонад жандарми

під балачки повільні.

І о дев’ятій рівно

в’язницю на ключ закрили.

А небо скидалося полиском

на круп молодої кобили.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки.

Ларга — один з прийомів тореро, коли той, повільно повертаючись, поводить перед биком плащем, а тоді закидає його на плече.

У кінці публікації (після решти перекладів) розповідається про прототипи й символіку цієї поезії, зокрема про те, що означає вербовий пруток у руці її героя..

Федеріко Гарсія Льорка. Ішла дівчина до моря

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Дзвіниця севільської вежі Хіральда, про яку йдеться у цій поезії

Ішла дівчина до моря

Лічити хвилі і гальку

до моря моя дівчина

пішла — а знайшлась нечайно

біля ріки Севільї.

Між олеандрів та дзвонів

гойдаєсь човнів п’ятірко:

весла занурено в воду,

бриз надима вітрила.

На вежі севільській ошатній,

гей, хто там глядить із дзвіниці?

П’ять голосів озвалися

округлих, неначе кільця.

Небо — вершник доладний —

річкою верхи їде.

П’ять обручок гойдаються

у зашарілім повітрі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Краєвид без пісні

Краєвид без пісні

Небо синє.

Поле полове.

Гора синя.

Поле полове.

Пустельною долиною

олива іде.

Самотлива

олива.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)