Передмова до перекладів «Поеми саети»

Саета (ісп. saeta — «стріла») — це паралітургійний спів соліста — без акомпанементу або, іноді, під тихий акомпанемент ударних, — що існує в Андалусії з XVII ст.

Ось як розповідає про неї Анатолій Гелескул, іспаніст і один з кращих перекладачів Льорки російською: «Як звучить Саета, пісня Страсного тижня? Переповненими вулицями йде хода, пливуть фігури святих, одноманітно, різко, майже зловісно гудуть барабани і труби. Із першим звуком голосу усе завмирає. Хтось, на бруківці чи у вікні, у всіх на виду або прихований фіранкою, співає, і сотні людей слухають у мертвій тиші: el mejor de los nacidos, atado de pies y manos y el rostro descolorido [«кращий з народжених прибитий за руки і ноги, зі знебарвленим обличчям»].
Копла коротка, та плач її здається нескінченним. Нарешті він обривається, оживають труби, і процесія рушає. Новий голос — і знову все обертається на слух».

Іспанський письменник і драматург Хосе-Марія Пеман (1897–1981) дає такий опис: «Саета — вид дикої і спонтанної молитви... це синтез і квінтесенція андалусійської релігійності. У ній засуджують Іуду і стражників, дружньо розмовляють зі святим Іоанном, вихваляють Діву Марію, оплакують Страждання Христа з простою і невинною фамільярністю, та водночас із такою гнучкою і живою правдивістю, що у виду процесії, яка проходить вулицею, здається, ніби на очах народу біля самого голгофського схилу проходить трагічний кортеж Христа, що йде на смерть».

А письменник і фольклорист Антоніо Мачадо Альварес (1846–1893) (батько поетів Антоніо і Мануеля Мачадо) визначав саети як «строфи, випущені, подібно до стріл, у зчерствілі серця віруючих».

Ось кілька сучасних прикладів виконання сает:



Федеріко Гарсія Льорка. Лучники

Із циклу «Поема канте хондо»:

Поема саети

Франсискові Іглесіасу


Лучники

Лучники темряво-млисті
до Севільї надходять.

Гвадалквівіру просторість.

Кресані широкі і сірі,
кереї повільні і довгі.

Ай, Гвадалквівіре!

Пройшли вони шлях неблизький
з країв печалі і болю.

Гвадалквівіру просторість.

І входять до лабіринту.
Кохання, кришталь і гори.

Ай, Гвадалквівіре!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Ніч

Із циклу «Поема канте хондо»:
Ніч

Свіча, лямпада,
ліхтар і блищак.

Сузір’я
саети.

Золоті віконця
горять,
і погойдуються у заграві
хрестів хиткі силуети.

Свіча, лямпада,
ліхтар і блищак.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Севілья

Із циклу «Поема канте хондо»:
Севілья

Севілья, башта вирізувана,
повна лучників ґречних.

Севілья — аби зранитись.
Кордова — щоб померти.

Місто, яке висліджує
довгі-предовгі ритми,
згортає їх і звиває
їх, немов лабіринти.
Немов лози із гронами стиглими,
що багрянце́м налиті.

Севілья — аби зранитись!

Понад долиною чистою
під склепінням небесним
своєї ріки неухильну
пускає стрілу-саету.

Кордова — щоб померти!

У трунку своєму мішає,
від обрію знавісніла,
гіркоту дона Хуана
й довершеність Діоніса.

Севілья — аби зранитись.
Завжди — аби зранитись!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Процесія

Із циклу «Поема канте хондо»:
Процесія

Наближуються провулком
чудовні й чудні однороги.
З яких країв,
з яких мітичних дібров?
Надходять —
і обертаються лічозорами.
Фантастичні Мерліни
і Христос у вінці терновому,
Дюрандаль зачарований,
несамовитий Роланд.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Дюрандаль (фр. Durandal) — меч Роланда, персонажа численних середньовічних легенд і літературних творів, зокрема «Пісні про Роланда», який є зразком християнського лицаря.

Федеріко Гарсія Льорка. Пасо

Із циклу «Поема канте хондо»:
Пасо

Діва у криноліні,
Діва де-ла-Соледад,
відкрита, мов превеликий
тюльпан.
На своєму човні зі світла
линеш
високим припливом
міста
між мутними стрілами
і зірками з кришталю.
Діво у криноліні,
рікою вулиці
линеш —
море на тебе чекає!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки
Пасо (ісп. paso) — скульптурні зображення святих або композиції на релігійні сюжети, що переносяться вручну на спеціальних ношах або  провозяться на візках під час релігійних процесій Седмиці.
Діва де-ла-Соледад (ісп.  Virgen de la Soledad — Діва Самотності) — одна з іпостасей Діви Марії і форм поклоніння їй в іспаномовних країнах, що уособлює самотність Марії у Страсну суботу.

Федеріко Гарсія Льорка. Саета

Із циклу «Поема канте хондо»:
Саета

Христос смаглий
пропливає
від іудейського іриса
до гвоздика Еспанії.

Дивіться, він наближається!

Еспанія.
Небо чисте і хмарне,
земля вохриста
і русла, якими стікає
дуже повільна вода.
Христос смаглий
з косами згаровими,
із виступними вилицями
і зіницями білими.

Дивіться, онде він і́де!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Балкон

Із циклу «Поема канте хондо»:
Балкон

Лола
співає саети.
Навколо —
малі тореро,
і перукарик
крізь двері
за ритмами слідує
серцем.
Серед базиліку
і м’яти
Лола співає
саети.
Та Лола,
яка так багато
виглядалась
в люстерко басейну.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Лола з її дітлахами, малими тореро, ще раз з’являються у книзі «Поема канте хондо» в поезії «Лола» з циклу «Дві дівчини».

Федеріко Гарсія Льорка. Досвіт

Із циклу «Поема канте хондо»:
Досвіт

Утім, як і кохання,
саетеро —
незрячі.

Саети
по собі лишають
у зеленій ночі
іриса слід палаючий.

Місяця кіль
розтинає хмари фіялкові
і росою вкриваються
сайдаки.

Ай, як і кохання,
саетеро —
незрячі!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)