Федеріко Гарсія Льорка. Севілья

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема саети»

Севілья

Севілья, башта вирізувана,

повна лучників ґречних.

Севілья — аби зранитись.

Кордова — щоб померти.

Місто, яке висліджує

довгі-предовгі ритми,

згортає їх і звиває

їх, немов лабіринти.

Немов лози із гронами стиглими,

що багрянце́м налиті.

Севілья — аби зранитись!

Понад долиною чистою

під склепінням небесним

своєї ріки неухильну

пускає стрілу-саету.

Кордова — щоб померти!

У трунку своєму мішає,

від обрію знавісніла,

гіркоту дона Хуана

й довершеність Діоніса.

Севілья — аби зранитись.

Завжди — аби зранитись!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Sevilla

Sevilla es una torre

llena de arqueros finos.

Sevilla para herir.

Córdoba para morir.

Una ciudad que acecha

largos ritmos,

y los enrosca

como laberintos.

Como tallos de parra

encendidos.

¡Sevilla para herir!

Bajo el arco del cielo,

sobre su llano limpio,

dispara la constante

saeta de su río.

¡Córdoba para morir!

Y loca de horizonte

mezcla en su vino,

lo amargo de don Juan

y lo perfecto de Dionisio.

Sevilla para herir.

¡Siempre Sevilla para herir!

Севілья

На вежі севільській

спритні стрільці.

Севілья — близна.

Кордова — тризна.

Пильнує місто

тривалі ритми,

заплутує їх

у лабіринти,

ніби

лозу, що горить.

Севілья — близна.

Під луком неба,

над лугом чистим

летить саета,

над рікою вистрілена.

Кордова — тризна.

Здурівши від обрію,

змішала в вині

грішне від Дона Хуана,

довершене від Діоніса.

Севілья — близна.

Залишає Севілья близни.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Федора Воротнюка)

Севілья

Севілья — стрійна вежа

з стрільцями у стрільницях.

У Севільї серце рань,

у Кордові помирай.

Вона підстерігає

тягучі ритми

і їх заплутує

у лабіринти,

немов запалені

винові віти.

У Севільї серце рань!

Під небом лукуватим

в долину чисту й рівну

вистрілює постійну

стрілу своєї річки.

У Кордові помирай!

Мішає в свою чашу,

від обрію сп’яніла,

і горість Дон-Жуана,

і солодь Діоніса.

У Севільї серце рань,

навіки серце рань!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)

Севилья

Севилья — башенка

в зазубренной короне.

   Севилья ранит.

   Кордова хоронит.

Севилья ловит медленные ритмы,

и, раздробясь о каменные грани,

свиваются они, как лабиринты,

как лозы на костре.

   Севилья ранит.

Ее равнина, звонкая от зноя,

как тетива натянутая, стонет

под вечно улетающей стрелою

Гвадалквивира.

   Кордова хоронит.

Она смешала, пьяная от далей,

в узорной чаше каждого фонтана

мед Диониса,

горечь Дон-Хуана.

   Севилья ранит.

   Вечна эта рана.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)

Послухати в оригіналі:

https://www.youtube.com/watch?v=wXKhL_26rMk 11:05–11:49