Це вступна поезія
збірки.
Мрія моряка
Моряк, на узбережжі самотою
біля ріки солодкої і сивої,
що простягає довгу руку морю
Андалусії, бачу я у мріях:
я — капітан, і по хребті морському
пливу до сонця й морозкого місяця.
О, криго півдня! О, полярні мої
північні острови! О, біла весно
на льодівцях, застигла і німотна,
з прозорою полонкою-душею!
О, літо тропіків палаючо-червоне,
з плюмажем пальмовим, блакитним і веселим!
О, мріє! Ти пливеш, вінчана морем,
держка, надійна, на судні своєму,
і в трюмі ти коштовну мушлю носиш
коханої зеленої сирени.
— Спусти мене на хвилі, о, моряче,
сиреночка морська — молю
я тебе!
— Сіль твого гроту, як же я кохаю!
Посій свою зорю у мене в грудях,
сіль твого гроту, діво-посівачко!
На океанськім лазуровім блюді
вже тіло ранку плаває рожеве,
і кольору кармінного набуде
ось-ось обличчя неба. Скло своєї
руки залиш у світанковій скриньці
мого чола, прозоре, наче небо.
О, водорість перлова і співлива!
Під квітником блакитного потоку
візьмемо шлюб з тобою, моя мила,
а янгольська човнярочка вологи
і місяць вод нам будуть посаджені
батьки. Повітря, землю й твоє море
я борознитиму, моя сирено,
прив’язаний до кіс оцих шовкових,
до їх густого, пишного зелення.
— Під вимпелами білими на щоглах,
що славно так — о, мій моряче! — мають,
у повенях заграв, вечірніх і ранкових,
най твоя мушля по морях блукає!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Sueño del marinero
Yo, marinero, en la ribera
mía,
posada sobre un cano y dulce
río
que da su brazo a un mar de
Andalucía,
sueño en ser almirante de
navío,
para partir el lomo de los
mares,
al sol ardiente y a la luna
fría.
¡Oh los yelos del sur! ¡Oh
las polares
islas del norte! ¡Blanca
primavera,
desnuda y yerta sobre los
glaciares,
cuerpo de roca y alma de
vidriera!
¡Oh estío tropical, rojo,
abrasado,
bajo el plumero azul de la
palmera!
Mi sueño, por el mar
condecorado,
va sobre su bajel, firme,
seguro,
de una verde sirena
enamorado,
concha del agua allá en su seno
oscuro.
¡Arrójame a las ondas,
marinero:
-Sirenita del mar, yo te
conjuro!
¡Sal de tu gruta, que
adorarte quiero,
sal de tu gruta, virgen
sembradora,
a sembrarme en el pecho tu
lucero!
Ya está flotando el cuerpo de
la aurora
en la bandeja azul del océano
y la cara del cielo se colora
de carmín. Deja el vidrio de
tu mano
disuelto en la alba urna de
mi frente,
alga de nácar, cantadora en
vano
bajo el verjel azul de la
corriente.
¡Gélidos desposorios
submarinos
con el ángel barquero del
relente
y la luna del agua por
padrinos!
El mar, la tierra, el aire,
mi sirena,
surcaré atado a los cabellos
finos
y verdes de tu álgida melena.
Mis gallardetes blancos
enarbola,
¡Oh marinero!, ante la aurora
llena
¡Y ruede por el mar tu
caracola!
Мечта моряка
Стою, моряк, над древнею
рекою,
что в море Андалузии родной
впадает разметавшейся волною,
и мнится мне: я — капитан
лихой;
дано мне рассекать хребет
пучины
под ярым солнцем, под седой
луной.
О, юг полярный! О, крутые
льдины
морей полночных! Белая легла
весна на оснеженные вершины:
хрусталь — их души,
камень — их тела!
О, тропики, где воздух
раскаленный
и пышных рощ лазоревая мгла!
И вот, мечтой упорной
окрыленный,
лечу, лечу на корабле своем,
заворожен сиреною зеленой,
что в раковине спит на дне
морском.
Волна, волна, прими меня,
вскипая,
сирена, встань, оставь свой
влажный дом,
оставь свой грот, волшебница
морская,
с любовью моряка заговори,
свой свет подводный в сердце
мне вливая.
Вот лик небес зарозовел,
смотри,
вот в чаще моря голубой,
широкой
всплывает тело нежное зари.
Коснись же урны, белой и
высокой,
лба моего, коснись рукой
своей,
хрустальной, зыбкой, уведи
глубоко
на дно, в свой синий сад, и
пусть скорей
в подводной мгле свершится
свадьба эта.
Свидетели — луна морских
зыбей
и ясный ангел, лодочник
рассвета...
По воздуху, по землям, по
морям
я понесусь, не знающий
запрета,
привязанный к зеленым волосам
моей сирены. Поднимай же
флаги,
моряк, пусти корабль свой по
волнам,
отдай его соленой пенной
влаге!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Надежды Рыковой)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар