Федеріко Гарсія Льорка. Лучники

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Поема саети»

Поема саети

Франсискові Іглесіасу

Лучники

Лучники темряво-млисті

до Севільї надходять.

Гвадалквівіру просторість.

Кресані широкі і сірі,

кереї повільні і довгі.

Ай, Гвадалквівіре!

Пройшли вони шлях неблизький

з країв печалі і болю.

Гвадалквівіру просторість.

І входять до лабіринту.

Кохання, кришталь і гори.

Ай, Гвадалквівіре!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Деякі міркування щодо перекладу

І входять до лабіринту.
Каміння, скла і любови.

— так я могла би перекласти останні рядки, зрозумівши, подібно Анатолієві Гелескулу, слова «Amor, cristal y piedra» як опис лабіринту, тобто міста, куди прийшли здалеку виконавці сает, аби взяти участь у дійстві. Але мені здається, що три іменники-епітети стосуються опису не лабіринту, а самих лучників, бо недарма цей рядок виділено в окреме речення, тоді як решта строф мають речення з двох рядків. Коли б Льорка написав:

Y van a un laberinto

de amor, cristal y piedra.

— тоді я переклала би саме так. Але епітети «кохання, кришталь і каміння», як на мене, є дуже виразним описом тих людей, які є персонажами цієї поезії. Шкода, що останнє задля рими перетворилося на гори, але суті епітету, як я його розумію, це не змінило — це люди землі, суворої, кам’янистої, в серцях яких живе любов, а співи їхні — мов кришталь.

Poema de la saeta

A Francisco Iglesias

Arqueros

Los arqueros oscuros

a Sevilla se acercan.

Guadalquivir abierto.

Anchos sombreros grises,

largas capas lentas.

¡Ay, Guadalquivir!

Vienen de los remotos

países de la pena.

Guadalquivir abierto.

Y van a un laberinto.

Amor, cristal y piedra.

¡Ay, Guadalquivir!

Стрільці

Оці чорні стрільці

до Севільї простують.

Ґвадалківір ось тут.

Повільні крилаті рухи

чорних плащів і брилів.

Ґвадалківір.

Ідуть із прадавніх країн

великої скрухи.

Ґвадалківір ось тут.

Простують у лабіринт.

Камінь. Любов. Кришталі.

Ґвадалківір.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Федора Воротнюка)

Лучники

Підходять до Севільї

лучники імлаві.

Гвадалквівір широкий...

Брилі крислаті, сірі,

плащі довгі, дляві.

Шуми, Гвадалквівіре!

Ідуть із краю дальнього,

де горе душу давить.

Гвадалквівір широкий...

Ідуть у лабіринт —

любов, кришталь і камінь.

Шуми, Гвадалквівіре!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)

Лучники

Дорогами глухими

идут они в Севилью.

   К тебе, Гвадалквивир.

Плащи за их плечами —

как сломанные крылья.

   О мой Гвадалквивир!

Из дальних стран печали

идут они веками.

   К тебе, Гвадалквивир.

И входят в лабиринты

любви, стекла и камня.

   О мой Гвадалквивир!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)

Послухати в оригіналі:

https://www.youtube.com/watch?v=wXKhL_26rMk 10:10–10:42

https://www.youtube.com/watch?v=txjxFNnWIOo  — співане виконання