Зі збірки «Іспанія в
серці»
Я пояснюю деякі речі
Ви запитаєте: а де ж бузок?
Де метафізика, маками всіяна?
І дощ, який тарабанив так часто
по його словах, сповняючи їх
гніздами і птахами?
І я розповім, що зі мною сталося.
Я жив тоді у Мадріді,
навкруги — дерева, дзвіниці,
годинники час відбивали.
І звідти я бачити міг
сухе обличчя Кастилії —
немов шкіряний океан.
Мій дім усі
називали
будинком квітів, бо скрізь
вибухала герань: це був
красивий будинок, а в нім
собаки, і діти, і гамір...
Раулю, ти
пам’ятаєш?
Пам’ятаєш ти, Рафаелю?
А ти,
Федеріко, ти згадуєш
про нього там, під землею,
про мій дім із балконами,
де світлом червня залиті
були квіти в твоєму роті?
Брате, брате!
Лунали
гучні голоси повсюди,
торгівці сіллю,
громади хлібу паруючого,
ринки району Аргуельєс з його фігурою,
схожою на бліду чорнильницю серед мерлуз:
олія текла в черпаки
і пульсували вулиці
потужним биттям рук і ніг,
метри, літри,
життя есенція гостра,
нагромадження
риби,
стоп дахів із холодним сонцем
і від сонця знесилений шпиль,
томна слонівка картоплі
і помідори, помідори — скільки сягає око.
Й одного ранку усе запалало,
й одного ранку — полум’я,
неначе із-під землі,
усепоглинаюче,
і відтоді — вогонь,
відтоді — порох,
відтоді — кров.
Бандити з літаками і маврами,
бандити з перстенями і вельможними паннами,
бандити з ченцями чорними і їхніми благословеннями
прибули,
аби в ім’я неба убивати дітей,
і кров дітей текла вулицями
просто, як кров дітей.
Шакали, яких і шакал би зневажив,
каміння, що його реп’ях би виплюнув,
гадюки, яких і гадюки б зненавиділи!
Я побачив, як перед вами
здійнялася кров Іспанії,
аби втопить вас у хвилі
гордості і клинків!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітка
«Раулю, ти пам’ятаєш?/Пам’ятаєш ти, Рафаелю?/А ти, Федеріко,
ти згадуєш...» — автор звертається до трьох своїх друзів, всесвітньо
відомих поетів Рауля Гонсалеся
Туньоня, Рафаеля Альберті
і Федеріко
Гарсії Льорки, на момент написання поезії розстріляного фашистами через підтримку ним республіканців.
Розповідь про Неруду в Іспанії і обставини написання цієї поезії див. в публікації «Неруда в Іспанії. Коротка довідка» у цьому блозі.
Розповідь про Неруду в Іспанії і обставини написання цієї поезії див. в публікації «Неруда в Іспанії. Коротка довідка» у цьому блозі.
Explico algunas cosas
Preguntaréis: ¿Y dónde están
las lilas?
¿Y la metafísica cubierta de
amapolas?
Y la lluvia que a menudo
golpeaba
sus palabras llenándolas
de agujeros y pájaros?
Os voy a contar todo lo que
me pasa.
Yo vivía en un barrio
de Madrid, con campanas,
con relojes, con árboles.
Desde allí se veía
el rostro seco de Castilla
como un océano de cuero.
Mi casa era llamada
la casa de las flores, porque
por todas partes
estallaban geranios: era
una bella casa
con perros y chiquillos.
Raúl, ¿te acuerdas?
¿Te acuerdas, Rafael?
¿Federico,
te acuerdas
debajo de la tierra,
te acuerdas de mi casa con
balcones en donde
la luz de junio ahogaba
flores en tu boca?
¡Hermano, hermano!
Todo
eran grandes voces, sal de
mercaderías,
aglomeraciones de pan
palpitante,
mercados de mi barrio de
Argüelles con su estatua
como un tintero pálido entre
las merluzas:
el aceite llegaba a las
cucharas,
un profundo latido
de pies y manos llenaba las
calles,
metros, litros, esencia
aguda de la vida,
pescados hacinados,
contextura de techos con sol
frío en el cual
la flecha se fatiga,
delirante marfil fino de las
patatas,
tomates repetidos hasta el
mar.
Y una mañana todo estaba
ardiendo
y una mañana las hogueras
salían de la tierra
devorando seres,
y desde entonces fuego,
pólvora desde entonces,
y desde entonces sangre.
Bandidos con aviones y con
moros,
bandidos con sortijas y
duquesas,
bandidos con frailes negros
bendiciendo
venían por el cielo a matar
niños,
y por las calles la sangre de
los niños
corría simplemente, como
sangre de niños.
¡Chacales que el chacal
rechazaría,
piedras que el cardo seco
mordería escupiendo,
víboras que las víboras
odiaran!
¡Frente a vosotros he visto
la sangre
de España levantarse
para ahogaros en una sola ola
de orgullo y de cuchillos!
Объяснение
Вы спросите: где
же сирень,
где метафизика,
усыпанная маками,
где дождь, что
выстукивал слова,
полные пауз и
птиц?
Я вам расскажу,
что со мною случилось.
Я жил в Мадриде,
в квартале, где много колоколен,
много башенных
часов и деревьев.
Оттуда я видел
сухое лицо
Кастилии:
океан из кожи.
Мой дом называли «домом
цветов»:
повсюду цвела
герань.
Это был веселый
дом
с собаками и с
детьми.
Помнишь, Рауль?
Помнишь, Рафаэль?
Федерико, — под
землей — помнишь балкон?
Июнь метал цветы
в твой рот.
Все окрест было
громким:
горы
взволнованных хлебов,
базар Аргуэльес и
памятник,
как чернильница,
среди рыбин.
Оливковое масло
текло в жбаны.
Сердцебиение ног
заполняло улицы.
Метры, метры.
Острый настой жизни.
Груды судаков.
Крыши
и усталая стрелка
на холодном солнце.
Слоновая кость
картошки,
а помидоры до
самого моря.
В одно утро все
загорелось.
Из-под земли
вышел огонь,
он пожирал живых.
С тех пор — огонь,
с тех пор — порох,
с тех пор — кровь.
Разбойники с
марокканцами и бомбовозами,
разбойники с
перстнями и с герцогинями,
разбойники с
монахами, благословлявшими убийц,
пришли,
и по улицам кровь
детей
текла просто, как
кровь детей.
Шакалы, от
которых отступятся шакалы,
гадюки — их
возненавидят гадюки,
камни — их
выплюнет репейник.
Я видел, как в
ответ поднялась кровь Испании,
чтобы потопить
вас
в одной волне
гордости и ножей.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Ильи
Эренбурга, 1939 г.)
Я з’ясовую дещо
Ви запитаєте мене: а де бузок?
Де метафізика, укрита маками?
Де дощ, який вистукує
свої слова й сповняє їх
і паузами, й птицями?
Я все вам розповім, що діється зі мною.
Жив я в Мадріді,
у кварталі, де багато
веж, дзигарів, дерев.
Звідтіль я бачив
сухе лице Кастілії,
мов океан із шкіри.
А дім мій
називали «домом квітів».
Там цвіла герань.
Це був веселий дім,
з собаками й дітьми.
Рауль, ти пам’ятаєш?
Ти пам’ятаєш, Рафаель?
Ти, Федеріко мій,
що нині під землею,
чи пам’ятаєш дім з балконом,
де липень кидав квіти у твій рот?
Братове,
все
навколо голосно співало!
Поля схвильованих хлібів.
Базар Аргуельяс і чорний пам’ятник —
мов краб серед рибин.
Маслинова олія, що лилась у дзбани.
Биття сердець, та рук, і ніг
на вулицях і площах.
Метри, літри.
Весь гострий смак життя.
Розкидана скрізь риба.
Дахи домів з холодним сонцем.
Тонка слонова кість картоплі.
І помідори — геть до моря.
І якось ранком усе запалало.
І якось ранком
огонь вийшов з-під землі.
Вій пожирав живих людей.
З тих пір — огонь,
з тих пір — порох,
з тих пір — кров.
Бандити з самольотами і марокканцями,
бандити з перснями і герцогинями,
бандити з ченцями, що благословляють убивць,
прийшли сюди,
і по вулицях кров дітей
текла просто, як кров дітей.
Шакали, яких зречуться шакали,
гадюки, яких зненавидять гадюки,
каміння, що й будяк геть виплюне його!
Я бачив, як у відповідь вам підвелася кров Іспанії,
щоб потопити вас у хвилі
гніву і ножів.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Терещенка, 1975)
Послухати в
оригіналі — читає автор:
https://youtu.be/_yZjB7spFSg?t=1m19s 1:19–4:28
http://youtu.be/9w5v8MonCu8?t=1m35s
1:35–4:28
Читає инша людина:
Немає коментарів:
Дописати коментар