Пабльо Неруда. Гранатометники

Зі збірки «Іспанія в серці»

Гранатометники

Усе гілля в перломутрі античному,

вітер лаврів, ореоли моря і неба

для вас, герої-дуби,

гранатометники.

Ви опинилися у вночішній пащі війни,

ангели грізні вогню,

чисті сини землі.

Розсіяні у полях,

безвісні, неначе посіви,

у напруженому очікуванні.

І перед лицем ураганного заліза

ви у груди чудовиська випустили

не бляклий шматок вибухівки,

але своє серце, палаюче і безмірне,

бич разючий і лазуровий, неначе порох.

Ви піднялися

із небесною любов’ю

супроти скелястого громаддя ненависті,

нагі сини землі і слави.

              Ви ніколи раніше не бачили

нічого, окрім оливи, нічого, окрім ятерів,

повних луски і срібла:

ви зібрали знаряддя,

деревину і залізо, для жнив і будівництва:

у ваших руках розквітали

і прекрасний гранат лісовий,

і цибулина ранкова,

і раптом —

ви тут, обкидані блискавками,

обхопивши славу, вибухнувши

несамовитими правами,

самотні й тверді перед мороком.

Воля збирала вас по шахтах

і вимагала миру для ваших рал:

Воля піднялася, по дорогах плачучи,

кричала у коридорах будинків:

у полях її голос лунав

серед помаранчів і вітру,

скликаючи чоловіків із мужніми серцями,

і ви з’явилися на її поклик, ви тут,

улюблені сини перемоги,

стільки разів кинуті у порох,

стільки разів стерті ваші долоні,

розбиті найменші хрящі, забиті роти,

роздроблене вщент мовчання:

аж ви підноситесь раптом

серед шквалу, знову і знову,

уся ваша незбагненна, ваша палаюча

раса сердець і коренів.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Antitanquistas

Ramos todos de clásico nácar, aureolas

de mar y cielo, viento de laureles

para vosotros, encinares héroes,

antitanquistas.

Habéis sido en la nocturna boca

de la guerra los ángeles del fuego, los temibles,

los hijos puros de la tierra.

Así estabais, sembrados

en los campos, obscuros como siembra, tendidos

esperando. Y ante el huracanado hierro, en el pecho del

monstruo

habéis lanzado, no sólo un trozo pálido de explosivo,

sino vuestro profundo corazón humeante,

látigo destructivo y azul como la pólvora.

Os habéis levantado,

finos celestes contra las montañas

de la crueldad, hijos desnudos

de la tierra y la gloria.

Vosotros nunca visteis

antes sino la oliva, nunca sino las redes

llenas de escama y plata: vosotros agrupasteis

los instrumentos, la madera, el hierro

de las cosechas y de las construcciones:

en vuestras manos floreció la bella

granada forestal o la cebolla

matutina, y de pronto

estáis aquí cargados con relámpagos

apretando la gloria, estallando

de poderes furiosos,

solos y duros frente a las tinieblas.

La Libertad os recogió en las minas,

y pidió paz para vuestros arados:

la Libertad se levantó llorando

por los caminos, gritó en los corredores

de las casas: en las campiñas

su voz pasaba entre naranja y viento

llamando hombres de pecho maduro, y acudisteis,

y aquí estáis, preferidos

hijos de la victoria, muchas veces caídos, muchas veces

borradas vuestras manos, rotos los más ocultos cartílagos, calladas

vuestras bocas, machacado

hasta la destrucción vuestro silencio:

pero surgís de pronto, en medio

del torbellino, otra vez, otros, toda

vuestra insondable, vuestra quemadora

raza de corazones y raíces.

Гранатометчики

Ветки классического перламутра,

ветер лавра,

пожар зари и моря —

все для вас, герои-гранатометчики.

Вы вышли из ночного рта войны,

духи огня.

Прежде вы сеяли пшеницу,

безвестные, как брошенное семя.

В грудь яростных чудовищ

вы кинули не только динамит,

но и дымящееся сердце,

нищие дети земли и славы.

Вы знали лишь оливы,

невод с пеной и серебром,

дерево, стога, цемент.

Вы держали напильник иль рубанок.

В ваших руках цвели пурпуровый гранат

и утренняя луковица.

С грузом молний,

преследуя победу,

спокойные и стойкие,

вы вышли против танков.

Свобода вас нашла в глубоких рудниках,

свобода разлучила ваши руки с плугом,

свобода звала на выручку —

в домах, в полях,

в пыли дороги,

средь апельсиновых садов и ветра.

Свобода собирала спелые сердца,

и вы пришли,

дети победы.

Вы падали не раз — растерты руки,

хрящи измолоты, рот запечатан,

но в разгаре боя

вставали снова вы,

и новые вставали,

обугленные,

неистребимые,

люди сердца и корней.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Ильи Эренбурга, 1939 г.)

Гранатометники

Гілка класичного перламутру,

вітер лавра,

пожар зірниці й моря —

все для вас, герої гранатометники.

З війни пічного рота вийшли ви,

ангели вогню.

Ви раніш сіяли пшеницю,

безвісні, як зерна.

У груди злих чудовиськ

ви кинули не тільки динаміт,

але й гаряче димне серце,

діти злиденні землі та слави.

Ви знали тільки маслини,

невід з піною й сріблом,

дерево, стоги, цемент.

Ви тримали напилок чи рубанок.

Сяли в руках у вас червоний плід граната

й рожева, наче рань, цибуля.

І, взявши в’язку блискавок,

рвучись до перемоги,

спокійні та незламні,

ви пішли на танк.

Свобода вас знайшла в глибоких рудниках,

свобода розлучила ваші руки з плугом,

свобода кликала на виручку —

в домах, в полях

і в куряві дороги,

між апельсинових садів і вітру.

Свобода знов серця збирала зрілі,

тож ви прийшли,

діти перемоги.

Ви падали не раз — розбиті руки,

хрящі геть змелені, рот запечатаний,

але у вирі бою

ви зводилися знов,

обвуглені

та непохитні,

люди коріння й серця.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Михайла Литвинця, 1975)

Як бачимо, цей опублікований 1975 року у київському видавництві Дніпро у збірці «Пабло Неруда. Лірика» переклад зроблено не з оригіналу, а буквально дослівно, проте з втратою якості, — з російського перекладу Іллі Еренбурга. І це при тому, що йшлося про поета-комуніста, друга СРСР! Уже не вперше я зустрічаю українські поетичні переклади радянських часів у такій якості, що прочитавши їх, важко полюбити поета чи скласти про нього адекватне враження.