Одного дня, як тобі стане сили
і звабу смерті; й згубні чари тліну
та все, що вже не дасть ростка ні плоду,
відкинути зі сміхом, залишивши
минулому його ховати мертвих;
й Прийдешню Радість ухопить в обійми, —
тоді лиш справжнім станеш ти поетом,
і сліз і туги розірвавши пута,
що литки і рамена оплітали,
і обтрусивши з ніг сумну пилюгу,
і з тіла скинувши дрантя печалі,
тоді талан пізнаєш свій правдивий,
що є пророчим, чистим, ясно зрячим,
що життєтворить, життєдає, живе
і Землю у Любов перетворяє!
Немає коментарів:
Дописати коментар