Свято надії нашої

La noche se puso íntima

como una pequeña plaza.

F. G. Lorca

(И ночь была задушевной,

как тихий двор голубиный

пер. А. Гелескула)

Місто повниться болем,

повне ран незагоєних
По бруківці, просякнутій кров’ю,
спокійно убивці ходять
Здригають від гучних звуків
біженці й зранені воїни
Крик при колисці тамують
все нові і нові удови
На кожній вулиці битва
із зажерливим внутрішнім ворогом:
повсюди Саур-могили
й руїни аеропорту
В виду тварюк знахабнілих,
що не мають страху ні сорому,
місто повниться гнівом
й чекає останнього поштовху,
аби геть нагнати потвори
з їх гнійним отруйним смородом
і з палаців кривавих
вимести сміття і порох

Нічний нетривалий спочин
пахне брудом, потом солоним
і димом їдким цигарковим —
гаром ночей безсонних
Ревище несамовите
розчахнуло тишу ночі
Будинки й тіла стряслися
вибухами і пострілами
Зайшлася плачем дитина
Схопився за серце хворий
Студенти святкують: є привід
ЩОЙНО ЗАБИТО ГОЛ.

Київ, 25.12.2014

Насправді я не знаю, що саме святкували цієї і позаминулої, здається, ночі, у студмістечку КПІ, біля якого я живу. Та й яка різниця.