Я повертатимусь. Іноді. Часто. Щодень і назло ворогам.
Поки не виживу...
В той день, коли в останній церкві «божій»
з хрестів своїх розп’ять мене навіки знімете, —
побачите мене усміхненого знову
й дізнаєтесь, про що вістило Воскресіння.
Що? любите мене? Вам дороге розп’яття?
Авжеж ви любите — щоб мучились за вас!
А ви у матерів і рідних поспитайте
людей, катованих і вбитих в нашім часі,
які світлини в них на чільнім місці
розрадою для люблячих родин:
світлини катувань, чи все ж ясні світлини
кохання, радості, легких щасливих днин?
В ім’я моє — що тільки не чинили,
перед розп’яттями — хто тільки не моливсь.
І поки вам мої страждання милі,
ви схожі на маніяків і убивць.
Такими й є — погляньте лиш навкру́ги:
роздерта, струєна, катована Земля,
дерева і тварини гинуть в муках,
а люди, люди! Стільки мордувань
диявол не ізмислить на дозвіллі —
Яке там пекло?! Господи, помилуй!
Ви любите! Та що про мене знаєте,
і про мого Отця, і про себе самих?
Нового що довідались від часу,
як писано отих замшілих книг?
Я мовив ті слова для темних, напівдиких,
брудних краян ізраїльських пустель.
Їм вдивовижу було слово «милість»!
А для таких освічених людей,
як ви тепер, міг інше розказати,
та і казав не раз, — ви не схотіли знати.
Вас досі темрява минулого трима.
Та знайте — я приходив не дарма,
і не в Ізраїль лиш, а в різнії краї,
ба більше — я й не йшов ніколи із Землі,
я жив, живу і завжди буду жити,
і моя Радість опанує світом!
Немає коментарів:
Дописати коментар