Сесар Вальєхо. Молоде воїнство

Молоде воїнство

Інкська принцесо! Двір твій зник за обрієм!

Болю імперського зерно — твій символ місячний —

вкарбовано у бронзу твого профілю,

мов невідомого кинджалу грізне вістря.

Інкська принцесо! В жилах смертний попіл

твоїх ненавистей задавнених ятриться,

колись у пурпурі світання дня нового

ти віднайдеш свій сад імператриці!

Ти йдеш! Містами, горами і пляжами,

в гіркім мовчанні чи сльозах, і старієшся,

й випльовують твій біль древні жебрачки!

В військовім таборі твоєї помсти

стріли гострять сонми Мовчань, і сонми

Снів осідлали пум, і злоба яскрить з пащ!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Цей сонет було опубліковано 1917 року в періодичному виданні «Cultura Infantil» м. Трухільйо; він не входить до складених Сесаром Вальєхо поетичних збірок.

Armada juvenil

¡Princesa incaica Pasa! ¡Tu corte real ha muerto!

Tu lunar es un grano de dolor imperial,

que emerge al bronce triste de tu perfil desierto

cual punta amenazante de incógnito puñal.

¡Princesa incaica Pasa! ¡Tu corte real ha muerto!

¡Tostar deben tus venas la pólvora mortal

de tus arcaicos odios y encontrarás tu huerto

de emperatriz en una mañana purpural!

¡Ciudades, costas, sierras cruzando vas; y a veces

decepcionada lloras y callas y envejeces;

y escupen tus antiguas mendigas tu dolor!

¡En el cuartel en que armas la gran venganza aguzan

sus flechas mil Silencios; y mil Ensueños cruzan

montados en los pumas chispeantes de rencor!

Юная охотница

Принцесса инкская! Мертв королевский двор!

Твоя луна — зерно имперской древней боли,

она плывет сквозь мрачно-облачный простор,

твой облик одиноким делая все боле.

Принцесса инкская! Мертв королевский двор!

Кровь царская твоя струиться, поневоле

лишь ненавистью обжигая темный взор;

твой сад утратил величавость и приволье.

По городам и весям ты проходишь снова,

и плачешь, и молчиш, и старой стать готова;

смеются нищенки над болью над твоей.

В своем жилище ты задумываешь мщенье,

Безмолвий тыщи сжали стрелы в нетерпенье,

и пумы тыщи Грёз становятся все злей.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад з видання «Сесар Вальехо. Черные герольды. Трильсе. Человечьи стихи», С.-П., «Наука», 2016, переклад наведено у розділі приміток, його автор, вочевидь помилково, не вказаний. Імовірно, це В. Андрєєв)