Ніколи не те саме
Але ж бо того, що я ізнову бачу нині,
я ще ніколи, ніколи не бачив.
Кажуть, воно — те саме,
те, що і вчора, те, що і завжди;
це небо, і вітрина,
і поштова скринька,
і човен на річці.
Нісенітниця! Адже я знаю,
що усе це померло восени,
коли я звідси поїхав.
І що це нинішнє
— неможлива тотожність
нового із іншим новим —
є іншою річчю, іншою землею,
що розквітли позавчора,
нові, ніжні, щойно народжені
і такі подібні до тих,
що усі мені кажуть:
«Поглянь, ти жив тут, тут».
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Lo nunca igual
Si esto
que ahora vuelvo a ver
yo no
lo vi nunca, no.
Dicen
que es lo mismo, que es
lo de
ayer, lo de entonces;
el
cielo, el escaparate,
el
buzón de echar las cartas
y la
barca por el río.
¡Mentira!
Si yo ya sé
que se
murió todo eso
en
otoño, al irme yo.
Que
esto ahora
—imposible
identidad
de un
nueve con otro nueve—
es otra
cosa, otra tierra
que
brotaron anteayer,
nuevas,
tiernas, recientísimas,
tan
parecidas a aquellas
que
todos me dicen:
«Mira,
aquí vivías tú, aquí.»
Немає коментарів:
Дописати коментар